По закінченні Київського топографічного технікуму мене скерували на роботу по розподілу в Іркутську область. Свою трудову діяльність я розпочав 23 серпня 1978 року на посаді техніка-геодезиста в геодезичній експедиції м. Тайшет. В експедиції мене зарахували до геодезичної партії, яка займалась створенням та згущенням Державної геодезичної мережі в районі Західного Сибіру. Моя бригада виконувала повний комплекс геодезичних робіт: обстеження геодезичних пунктів, ремонт та будівництво геодезичних сигналів (висотою 10-25 метрів) та згущення геодезичної мережі (високоточні спостереження).
В експедиціях виконував різні види геодезичних та топографічних робіт: високоточне нівелювання, топографічні знімання різних масштабів. У геологічній експедиції доводилось виконувати і маркшейдерські роботи у підземних та поверхневих виробках, а також комплекс робіт із забезпечення завдань геології.
- Не секрет, що експедиції геологів та геодезистів сповнені романтики та екстриму. Пригадайте найбільш вражаючі історії з ваших польових буднів.
За час роботи в польових експедиціях було чимало різних історій, екстриму і кумедних випадків. Назавжди зберіг у пам’яті свою першу експедицію. На самому її початку начальник партії відправив мене отримувати спорядження і транспорт такими словами: «Бендера, іді получай снаряженіє і транспорт». Я зрадів, що на бригаду дадуть тягач. Але на базі отримав… 25 коней на 12 чоловік (один кінь для в’ючення, інший для члена бригади та один резервний, своєрідна «запаска». Перші дні стали суцільною каторгою: 4-5 годин у сідлі, спину ламає, а ноги як дерев’яні. У перший тиждень не один раз пожалкував, що обрав цю професію, та скаржитись нікому, це був мій вибір. Але дискомфорт швидко минув: молодість і романтика взяли верх.
У 1980 році прислали мені помічника - випускницю Новосибірського інституту. Звали її Олена. Ми тоді працювали на тріангуляційних спостереженнях, які виконували з геодезичних сигналів висотою 20-27 метрів. Спостереження велися під час ранішньої та вечірньої видимості (ранішня розпочинається через годину після сходу сонця, а вечірня завершується за годину до заходу сонця). Питаю: «Олено, ти висоти не боїшся»? Відповіла, що ні. Ну тоді ми подалися на знак. Вверх дістались без проблем, виконали увесь комплекс спостережень. Почало сутеніти, наверху повіяв добрячий вітерець, треба спускатися донизу. Дівчина подивилось вниз і заявила, що боїться і спускатись не буде! Вже майже настала ніч, а я не знаю що робити. Тоді ми придумали такий вихід: запхнули її до спального мішка та спустили вниз за допомогою системи паліспасів. На другий день я викликав гелікоптер та відправив «помічницю» на базу.
Був випадок, коли ведмідь зайшов у табір і «перепробував» на смак усі наші продукти, крім тих, що були у скляній тарі. Очевидно знав, що скло може порізати! Після таких відвідувань ведмедя-ласуна бригада залишалась «на дієті». Траплялись випадки і більш екстремальні. Працюючи в пустелі до ночівлі доводилося готуватися особливо. По периметру палатки, у якій ночували, набивали кілочки та в декілька рядів обмотували їх нитками з овечої, або верблюжої шерсті. Все робили для того, аби у палатку не залізли змії, бо саме запах верблюдів та овець відлякує змій.
Траплялися веселі історії і на Закарпатті. Працювали ми на Рахівщині у межах села Ділове. Я тоді був начальником топографічного загону. На літню практику до нас направили студентів топографічного технікуму. Кожен день перевіряю, щоб не брали з собою фотоапарати, бо працювали ми вздовж державного кордону. Але молоді люди хотіли сфотографуватися з ведмедем, бо чули від лісників, що в цій місцевості є ведмедиця з малюками. От тоді і стався цей, можна сказати, кумедний випадок: бригада піднімалась малинником досить крутим схилом і на одного зі студентів (який дуже хотів мати фото з ведмедем) скотилося маленьке ведмежа. Чуємо крик студента і ведмежати - вони зі страху розбіглися у різні сторони. Усі дуже перелякалися, бо зустріч з ведмедицею нічого доброго не віщує.
Теж була цікава історія, коли на Рахівщині ми виконували роботи із встановлення меж біосферного заповідника і до бригади пристало маленьке ведмежа. Воно цілий день ходило за хлопцями, бо ті пригостили його цукеркою. Потім ми довідалися, що ведмедицю підстрелили браконьєри, а голодне маля вже не боялося людей. Ввечері ми віддали його лісникам. Схожих випадків в експедиціях було багато, всіх і не пригадаєш.
- Упродовж тривалого часу ви працювали на керівних посадах у ДП «Закарпатський геодезичний центр». Чим займалася очолювана вами організація?
У червні 1995 року тодішній директор обласного Центру геодезії та геоінформаційних систем, мій колега Іван Іванович Олексій (нині на жаль уже покійний) запросив мене перейти працювати до них. Добре знаючи його, я без роздумів написав заяву про переведення із системи геології в ГУГК.
Але склалося так, що на другий день після мого переходу топографічний загін Закарпатської геологічної експедиції у повному складі попросився в геодезичний центр. Було створено партію №2 Закарпатського геодезичного центру експедиції №7, яка у червні 1999 року переросла в державне підприємство «Закарпатський геодезичний центр».
У геодезичному центрі я працював начальником Берегівської партії, а згодом – головним інженером. У 2000 році очолив ДП «Закарпатгеодезцентр» – перше на Закарпатті геодезичне підприємство. На мої очах воно розвивалось з обсягу виконаних робіт на трохи більше 100 000 грн. у 1999 році і до п’яти мільйонів у 2005 році. У ті роки роботи для геодезистів було так багато, що працювали в три зміни.
Підприємство виконувало величезний обсяг робіт з картографування території області у масштабі 1:10 000. Це необхідний ряд топографічних карт для прийняття інженерних рішень. Пройшли два великі паводки, розпочалась земельна реформа, а без сучасного картографування її реалізувати неможливо. Для топографічних знімань треба було відновити державну геодезичну мережу. Крім того, область знаходиться в сейсмічній зоні, існувала гостра потреба в роботах з високоточного нівелювання.
Організація зростала та розвивалась, а разом з нею – і я. В ДП «Закарпатгеодезцентр» працював над дисертацією «Розробка методики |GPS - нівелювання взамін геометричного», яку без відриву від виробництва успішно захистив у НУ «Львівська політехніка» у 2006 році.
- У 2005-2010 роках ви очолювали Головне управління Держкомзему в Закарпатській області. Останнім часом працівники цієї структури часто стають фігурантами корупційних скандалів та кримінальних проваджень. У часи вашого керівництва такі історії траплялися?
У 2005 році мене запросили на посаду начальника Головного управління Держкомзему у Закарпатській області. Скажу чесно: не дуже хотів іти на цю посаду. По-перше, я геодезист, а не землевпорядник, а це досить суттєва різниця. По-друге, підприємство, яке я очолював, на той час було визнано лідером геодезичного виробництва. Ми пережили складні часи, коли будували виробничий корпус, створювали відділи майже в кожному районі області, здійснювали перехід на нові технології та сучасне обладнання, сформували потужний молодий колектив, якого немало жодне підприємство галузі. І рішення залишити цю роботу давалося складно.
Про корупційні схеми скажу так. У той час вартість землі починала дуже сильно зростати, тому всі хотіли придбати собі, усякими правдами і не правдами, ласий шматочок. Але в управлінні уже сформувалася дуже сильна висококваліфікована команда фахівців і в нас «особливих» випадків не було. Навпаки, колектив працював над тим, щоб земельна реформа стала для рідного Закарпаття економічно привабливою. Для цього слід було здійснити нормативно-грошову оцінку земель населених пунктів (станом на 2005 рік оцінка була проведена менше ніж у 25 % населених пунктів). Стояло завдання пришвидшити виготовлення документів на земельні ділянки. Саме тоді перша GPS – мережа (Zakpos) в Україні була створена в Закарпатті, що дало можливість пришвидшити інвентаризацію земель усіх форм власності та встановити межі населених пунктів у натурі. Наша GPS мережа у ті рокискладалась усього з п’яти перманентних станцій. Сьогодні вона налічує далеко за 200. Вважаю, що фахівці Головного управління Держкомзему у Закарпатській області у ту пору з честю справились із завданнями, покладеними на них.
- У 2010 році ви перейшли на наукову та викладацьку роботу. З чим пов'язані ці зміни, що їх мотивувало?
Починаючи з 2006 року я працював на географічному факультеті УжНУ за сумісництвом, викладав дисципліни «геодезія», «вища геодезія», «теорія математичної обробки геодезичних вимірів» і мене це захоплювало. У той час новостворений факультет активно розвивався, створювались нові кафедри і його декан професор Степан Поп запросив мене на посаду завідувача кафедри землевпорядкування та кадастру, а в 2016 році колектив факультету обрав мене деканом.
Ви уже майже 10 років працюєте деканом географічного факультету. Як він змінився за ці роки?
Упродовж останніх років факультет адаптувався до сьогоднішніх складних реалій. Колективу факультету, як і всього університету, довелось змінити підходи до навчального процесу. З’явилась форма дистанційного навчання, а це зовсім інша підготовка до контролів, практичних занять та проведення практик і лабораторних робіт.
Сьогодні у структурі факультету три кафедри, 8 навчальних лабораторій, навчальний і науково-дослідний центр «ІНФОРЦЕНТР».
Факультет має сучасну матеріально-технічну базу, зокрема одно- та двочастотні GPS приймачі, електронні тахеометри, світлодалекоміри, високоточні теодоліти, квадрокоптери, камеру «Лідар» та 3D-сканер для моделювання, 3 комп’ютерні класи з відповідним програмним забезпеченням та доступом до інтернету, а також усі кафедри мають профільні лабораторії з базових дисциплін. Лабораторії постійно оновлюються новим обладнанням та переоснащуються.
Співробітники та студенти беруть активну участь у наукових дослідженнях та регулярно публікуються. З 2020 року змінився підхід у пріоритетах публікацій з кількісних на якісні, зокрема, в закордонних виданнях.
Працівники факультету беруть активну участь у низці проєктів, наведу декілька з них:
- Яким спеціальностям навчають на факультеті? Де працевлаштовуються ваші випускники?
На сьогодні на факультеті готують фахівців украй необхідних Закарпаттю, та ц усій Україні. Кафедра геодезії, землеустрою та геоінформатики забезпечує підготовку здобувачів освітнього рівня «бакалавр» та «магістр» за спеціальністю «Геодезія та землеустрій».
Кафедра лісівництва здійснює підготовку освітнього рівня «бакалавр» та «магістр» спеціальності «Лісове господарство».
Кафедра фізичної географії та раціонального природокористування готує фахівців за двома спеціальностями «Середня освіта . Географія» та «Науки про Землю. Географія». У 2025 році на кафедрі реалізується програма «Подвійних дипломів» із університетом Марії -Кюрі Склодовської (м. Люблін. Польща).
Наші випускники успішно працюють у профільних галузях: геодезії, освіті, науці, технологіях, дипломатії, управлінні – як в Україні, так і за її межами.
Фахівці, яких готує наш факультет, будуть ще більш затребувані після війни для розбудови нової модерної України. Жодне будівництво не відбудеться без участі геодезистів та землевпорядників, а просторове планування територіальних громад без геодезистів, географів, лісівників та землевпорядників просто неможливе.
- Факультет має доволі добре організовану міжнародну співпрацю. Що з цього мають студенти?
Ми активно співпрацюємо з провідними українськими та зарубіжними освітніми закладами, науковими установами України, здійснюємо групові та індивідуальні поїздки науковців та студентів до різних країн світу, організуємо та проводимо вузівські, національні та міжнародні науково-практичні конференції і семінари.
Завдяки міжнародній співпраці наші студенти можуть виїжджати на літні навчальні практики до наших колег у вузи Чехії, Словаччини, Польщі, Румунії та Австрії, а професорсько-викладацький склад – стажуватися у закордонних вузах-партнерах.
Минулого року студенти-геодезисти взяли участь у літній школі Варшавської політехніки та астрономічної обсерваторії м. Снина (Словаччина). Наразі ведеться підготовка щодо участі студентів-лісівників у літній школі на базі лісотехнічного університету м. Лодзь (Польща). Між нашими університетами започатковано студентську міжнародну конференцію, яка в цьому році буде проводитись вдруге.
Завдяки міжнародній співпраці, участі у грантових проєктах, факультету за останні роки вдалось суттєво поліпшити матеріально-технічну базу.
- На факультеті віднедавна діє надсучасний Інформаційний центр, створений у рамках реалізації проєкту транскордонного співробітництва ЄІС Угорщина-Словаччина-Румунія-Україна 2014-2020, основне завдання якого – геомоніторинг природних та техногенних процесів на транскордонній території цих країн. У чому його унікальність?
У рамках виконання одної з програм CSW – КАРПАТСЬКИЙ ЗОРЯНИЙ ШЛЯХ, HUSKROUA/1901/6.1/0044 проведено капітальну реконструкцію частини приміщень університету та створено навчальний, науково-дослідний центр «Інформаційний центр».
Його унікальність в тому, що це перший в університеті міжфакультетський підрозділ (географічного та математичного факультетів). На його базі уже сформовано потужну навчальну та науково-дослідну лабораторію, де сконцентровано сучасне дороговартісне високотехнологічне обладнання, котре може використовувати будь-який дослідник факультету. Наразі йде підготовка до започаткування студентського наукового осередку факультету, обладнання кімнати комп’ютерами та відповідним спорядженням. Тут також обладнано аудиторію для проведення семінарів, конференцій та прийому іноземних гостей.
- Я так розумію, що у вашій родині ви стали першим геодезистом. Ваші діти теж вподобали цю професію, чи у них інші пріоритети?
Справді, у нашій родині я був першим геодезистом, але мої діти також опанували цю професією. Донька Наталка зараз проживає в Нью-Йорку. Свого часу вона закінчила бакалаврську програму за спеціальністю «Геодезія та землеустрій» у Львівській політехніці, але так склалось, що за кордоном змінила професію. Син Іван закінчив наш факультет і працює начальником землевпорядного відділу Холмківської ОТГ.
Оглядаючись у минуле з впевненістю можу сказати, що я щаслива людина. Маю гарну сім’ю, улюблену роботу і якби треба - заново пройшов би увесь свій шлях. Так дав Бог, що мене завжди оточували чудові люди, з якими хотілося гори перевертати.
- Яким ви бачите геодезиста майбутнього? Чим він найперше буде перейматися у повоєнній Україні?
Майбутнє професійної землевпорядної роботи швидко змінюється завдяки технологічним інноваціям. Оскільки ця тенденція, безсумнівно, продовжуватиметься, теперішні та майбутні професіонали повинні знати про ці зміни та їхнє значення для кар’єри.
Робота геодезиста та землевпорядника полягає у вимірюванні та картографуванні світу. Однак ця сфера набагато ширша, ніж може здатися пересічній людині. Існує багато різних можливостей для працевлаштування та кар’єрного зростання – від державного землеустрою і кадастру – до невеликих місцевих та великих міжнародних інженерних та землевпорядних фірм, які виконують повний спектр високотехнологічних геодезичних та землевпорядних послуг. Професійні геодезисти і землевпорядники завжди володіють передовими технологіями. Це хороша кар’єра та цікава робота. Тому я впевнений, що наш внесок у розбудову сучасної інфраструктури України та розвиток громад у найближчі роки буде зростати.
Василь Ільницький, Інформаційно-видавничий центр
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
