"Не я зреагував, а організм", - тихо каже Владислав, ніби знову стоїть серед гуркоту війни, у гарячому металевому нутрі свого тaнкa.
Той вересневий день 2023 року врізався в його пам'ять так, ніби час спершу зупинився, а потім обрушився на нього вогнем, болем і самотністю.
Владислав Стороженко народився у Шахтарську, зростав у Донецьку, де у 1995 році прийшов працювати до Донецької митниці. Життя йшло рівно і передбачувано: робота, родина, плани. Поки все не перевернула війна.
2014 рік він пам'ятає по хвилинах. Перші вибухи. Паніка. Стиснуті руки на кермі. "Ледь встиг вивезти родину до Маріуполя". Цей дім він втратив першим.
Другий дім, Маріуполь, він втратив у 2022 році. Коли над містом знову піднялися чорні стовпи диму, він уже точно знав: потрібно рятувати своїх ще раз. І знову в останню мить.
Так він опинився у Хмельницькому, а вже за кілька місяців стояв перед іншим вибором: тил чи фронт. У липні 2022 року Владислав добровільно прийшов до військкомату.
Через два тижні Владислав, позивний Сторож, уже на Східному фронті, у складі 4-ї окремої танкової бригади. Харківщина, випалені поля і радянські танки, що рвали землю гусеницями.
"Чому танкова?" - питаємо.
Відповідає. "У 1988 році закінчив Ташкентське вище танкове командне училище. Мав досвід бойових дій."
Потім пройшов навчання у Польщі. Розподілили до 33-ї окремої механізованої бригади командиром танкової роти в танковий батальйон, який якраз формувався. Тут вже воювали на німецьких танках Leopard.
Запорізька область - Оріхів, Мала Токмачка. Перший підбитий танк. Перший дивом врятований екіпаж. "Слава Богу, всі живі".
А потім був той день. Вересень 2023 року. Траса Запоріжжя - Маріуполь.
Пряме влучання.
Спалах.
Метал, що стискається, як кулак.
"Люк заїдав. Але організм сам відкрив". Він не пам'ятає, як вибрався. Пам'ятає лише крик. Крик побратимів, яких не встиг витягнути. Вогонь охопив танк і за мить його самого.
Опіки другого ступеня. Чверть тіла згоріла. І п'ять кілометрів до стабпункту, які він пройшов сам, ледве тримаючись на ногах.
"Не знаю, хто в що вірить... Я вірю, що Бог є. Я тут не повинен був би сидіти", - каже він, і тільки руки видають глибину пережитого.
Лікування в Запоріжжі. Операції у Києві. Пересадка шкіри, реабілітація, біль. І повернення на службу.
Але війна не відпускає просто так. Ось він в 5-8 кілометрах до нуля, і на його плечах лежить величезний тягар відповідальності: не підвести своїх. І саме там йому раптово стало зле. Розмитість у погляді, слабкість. Через страх підвести підрозділ у найвідповідальніший момент він вирішив пройти обстеження.
Діагноз, який навалився важче за будь-який вибух: рак 4 стадії.
Він запам'ятав той день так само чітко, як дні народження власних дітей.
8 березня 2025 року його демобілізували з лав ЗСУ.
За майже три роки служби він отримав низку бойових нагород:
"Почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ "Срібний хрест""
"Медаль "За хоробрість в бою""
"Нагрудний знак "Ветеран війни""
"Медаль "Відвага та честь""
"Медаль "За поранення" - "За жертву крові в боях за волю України""
А також має нагородну зброю.
Сьогодні він проходить хіміотерапію. Боротися - це те, що він вміє найкраще, хоч і втомився страшено.
Коли питаємо, чи вплинула війна на здоров'я, він лише знизує плечима:
"Війна на всіх і все вплинула. Нерви, напруга 24/7, відсутність сну по кілька діб. А опіки - вони поставили крапку".
Йому 58 років. 30 років у митних органах. Майже 3 роки на фронті.
Після демобілізації з лав ЗСУ Владислав Стороженко повернувся до роботи в митних органах, працює на посаді заступника начальника митного поста Київ-Центральний, радник митної служби I рангу.
Але всі посади - це лише слова. За ними стоїть історія людини, яка двічі втрачала дім, тричі починала з нуля, пройшла крізь вогонь і вижила там, де шансів майже не було.
Це історія не про танкіста. І не про митника. Це історія про сильну людину, яка не ламається навіть тоді, коли горить усе навколо.
33 окрема механізована бригада (33 ОМБр) – це бойове з'єднання ЗСУ, яке було сформовано на Закарпатті 2022 року і активно брало участь у контрнаступі на Запорізькому напрямку, а згодом у важких боях на Донецькому напрямку, зокрема під Часовим Яром та Кліщіївкою, і продовжує захищати Україну. Хоча вона не є суто "закарпатською" бригадою, її формування та бойовий шлях тісно пов'язані з Закарпаттям.
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
