Історію нашого краю важко собі уявити без багатогранної діяльності єпископа Крижевецької єпархії Хорватської греко-католицької церкви Діонісія Няраді (1874–1940), якого Апостольський Престол 15 листопада 1938 року призначив апостольським адміністратором Карпатської України. Приступивши до виконання своїх обов’язків Д. Няраді виклав свою програму дій в інтерв’ю редакторові «Нової свободи» В. Ґренджі-Донському 12 грудня 1938 р.: «Мій плян є такий, – сказав єпископ, – щоб кожний священник був взірцевим духовником своїх вірних і виконував свої обов’язки сумлінно і як найточніше… Священник не сміє видтягатися від культурної праці між своїми вірниками, він повинен давати ініціятиву й брати живу участь у цій праці. А такої праці скрізь є багато…». Цю жертовну працю на благо українського народу Діонісій Няраді виконував до 16 березня 1939 року, коли угорські війська окупували територію Карпатської України.
Хоча життю і діяльності єпископа Діонісія Няраді присвячені окремі наукові публікації як в Україні, так і за її межами, проте необхідно виділити вихід у світ ґрунтовної комплексної монографії «Єпископ Діонісій Няраді на тлі культурно-історичних викликів міжвоєнного періоду: інтердисциплінарний погляд» (Краків, 2025. 244 с.). Авторський колектив, очолюваний доктором філологічних наук Олегом Белеєм (Вроцлавський університет), присвятив її 85-тим роковинам з дня смерті визначного церковного і культурного діяча. Цілком слушно відзначив у передмові до монографії редактор цього видання: «На превеликий жаль, – пише О. Белей, – ця вкрай несправедлива традиція вшанування має ще й іншу, значно невдячнішу альтернативу: коли про чималу кількість видатних українських діячів, чиї життя, думки і вчинки були покладені на вівтар служіння рідному народові, досі майже нічого не знають не лише широкі кола суспільства, а й значна частина фахівців, що формують порядок денний сучасної української гуманітаристики. Треба також пам’ятати, що нерідко такі діячі жили в умовах, коли поневолений український народ від покоління до покоління вимушений був боронити свою ідентичність і право визнавати Бога у своїй традиції – своїм словом».
Ужгородський національний університет на сторінках монографії презентували своїми розділами історик Ігор Ліхтей та філологи Оксана Лавер і Анастасія Вегеш. До них приєдналися відомі вчені Інституту історії церкви Українського католицького університету (Львів), Ужгородської греко-католицької академії ім. Блаженного Теодора Ромжі (Ужгород) та Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти (Ужгород). Монографія складається з двох тематичних блоків – історико-теологічного та філологічного: Олег Белей. Єпископ Няраді як маркер релігійно-національної ідентичності Руси-України на колишніх землях Угорської держави; Ігор Ліхтей. Співпраця апостольського адміністратора Пряшівської греко-католицької єпархії Діонісія Няраді з кліром та культурно-освітніми установами Закарпаття (1922–1927); Володимир Мороз. Листування єп. Діонісія Няраді і василіян у колекції історичних документів Провінції св. Миколая Василіянського Чину в Головному архіві Василіянського Чину у Римі. Додатки. Листи; Михайло Михайлець. Владика Діонісій Няраді – архипастир Карпатської України; Анастасія Вегеш. Літературно-художній антропонімікон у п’єсах Августина Волошина – віддзеркалення національних найменувань українців; Оксана Лавер. Національне і релігійне в літературно-художньому антропоніміконі о. Юрія Станинця; Наталія Ребрик. Соціально-політична та релігійно-духовна турбулентність у Карпатській Україні в часи єпископства Д. Няраді (за працями А. Штефана, В. Ґренджі-Донського, Зореслава).
Монографію суттєво доповнили, поміщені в ній додатки (Августин Штефан. «Августин Волошин. Президент Карпатської України»; о. Степан-Севастіян Сабол, ЧСВВ, Зореслав. «Від Угорської Руси до Карпатської України»; Атанасій В. Пекар, ЧСВВ. «Нариси історії Церкви Закарпаття. Том II»; Ірина Невицька. «Соловей»; Преосв. О. Діонізій Нярадій. Некролог; Д-р. Діонізій Нярадій – апостольський адміністратор у Пряшеві (Х. 1920 – III. 1927) (Спомин про незабутнє вел. Покійника).
Монографія вийшла в серії «Studia Ucrainica», яку свого часу започаткував і редагував визначний український вчений, доктор філологічних наук, професор Любомир Белей. За його редакцією були видані фундаментальні праці Аркадія Животка, Юліана Тамаша, Михайла Мольнара, книга «Стилос проти стилетів. Карпатська Україна у журналі «Пробоєм» (1934–1943)» та ін. Приємно, що монографія видана під грифом Науково-дослідного інституту україніки імені Михайла Мольнара, який упродовж багатьох років очолював Любомир Белей (1962–2018). Отже, авторський колектив монографії вшанував не тільки славетну постать єпископа Діонісія Няраді, але й свого покійного колеги – вченого, праці якого були відомі далеко за межами нашого рідного Закарпаття та України.
Микола Вегеш,
доктор історичних наук, професор
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
