На Закарпатті, де гори торкаються неба, настає один із найбільш містичних вечорів року — Бабин святвечір. Для нас, закарпатців, це не просто переддень Водохреща. Це час, коли межа між земним і небесним стає тонкою, а традиції дідів-прадідів набувають особливої ваги. Сьогодні «Голодна кутя» в наших селах і містах звучить тихіше, бо в кожній молитві — біль війни та надія на мир.
Цей день на Закарпатті розпочинається із суворого посту. Наші бабусі казали: «Хто до вечірні не їсть, той собі здоров’я на весь рік випросить». Поки на плиті, а в селах — ще в печі закипає вода, господині готують пісні страви.
Як завжди готують кутю - це просто варена пшениця з маком та медом без жодного масла чи вершків.
Під скатертину обов’язково кладуть трохи сіна — «аби худібка була здорова», а на кути столу — зубчики часнику, щоб відганяти хвороби та злі сили.
Вечеряти сідає вся сім'я, коли зійде перша зоря, але перед тим — спільна молитва, яка сьогодні звучить по-особливому трепетно.-
Магія «Вечірньої води» та захист обійстяНайважливіша частина свята — Велике освячення води. На Закарпатті вірять, що вода, освячена саме ввечері 5 січня, має найбільшу силу проти «болячок» та нечисті.
Журналісти, відвідавши громади на Хустщині та Тячівщині, зафіксували унікальний обряд: повернувшись із церкви з повними жбанами води, газда господар не поспішає роздягатися, а бере кропило і освячує все обійстя - кожен куток хати, стайню, город і навіть сад.
Над вікнами та на дверях малюють хрестики — «аби лихе не забігло». У деяких селах їх малюють навіть на лобі дітям, аби росли здоровими.
Завершується Бабин святвечір символічним «проганянням свят». На Закарпатті побутує звичай після вечері брати палиці й стукати ними по парканах, виганяючи зиму та закликаючи весну. Дідух, що стояв у куті від Різдва, готується до свого завершального ритуалу — його зерно стане першим, що впаде в землю навесні.
Вранці наступного дня, на Водохреща, віряни знову йдуть до церкви на святкове богослужіння та освячення води. Деякі також дотримуються традиції занурення в ополонку як символ духовного очищення.
Стіл, де бракує рідних: молитва за фронтПроте сьогоднішня атмосфера на Закарпатті сповнена не лише обрядами, а й гірким усвідомленням реальності. У багатьох хатах на стіл кладуть зайву ложку. Але не для «духів предків», як це було колись, а для сина, чоловіка чи батька, який зараз у холодному окопі захищає це свято.
Наші захисники сьогодні не відчують аромату свіжої паски чи домашнього узвару. Вони зустрічають цей вечір під звуки металу, а не дзвонів. Багато хто з них назавжди залишився «на щиті», і для їхніх родин цей Святвечір — чорний.
Закарпаття пам’ятає кожного: у церквах сьогодні палають сотні свічок за упокій Героїв, які ніколи більше не сядуть за родинний стіл.
«Ми не маємо права забути про ціну цієї вечері. Кожен ковток освяченої води — за їхню силу. Кожна молитва — за їхнє повернення», — каже отець Василь, проводячи службу в одному з прикордонних сіл.
Сьогоднішнє Закарпаття — це тил, який тримає традиції, як щит. Бабин святвечір вчить нас стійкості: попри темряву й холод, ми запалюємо свічку. Ми віримо, що свята вода очистить нашу землю від окупанта, а наступного року кожна закарпатська родина знову буде в повному складі. Зі святом Вас, дорогі закарпатці!
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
На Закарпатті, де гори торкаються неба, настає один із найбільш містичних вечорів року — Бабин святвечір. Для нас, закарпатців, це не просто переддень Водохреща. Це час, коли межа між земним і небесним стає тонкою, а традиції дідів-прадідів набувають особливої ваги. Сьогодні «Голодна кутя» в наших селах і містах звучить тихіше, бо в кожній молитві — біль війни та надія на мир.
