Іван (позивний «Шуля») — молодший сержант 534 окремого інженерно-саперного батальйону «Тиса». Родом з Одещини, із села Ставкове. Саме там він виріс, навчався й зробив перші кроки у доросле життя.
Після закінчення 11 класів Ставківської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів Іван вступив до училища, де здобув спеціальність електрозварника. Згодом продовжив навчання в Південноукраїнському національному педагогічному університеті імені К. Д. Ушинського — за спеціальністю вчитель фізичної культури. Навчання поєднував зі строковою службою, перейшовши на заочну форму.
— Уперше я пішов служити у 2018 році. Загалом строкова служба й контракт у мене тривали три з половиною роки, — розповідає Іван.
Після служби він ненадовго повернувся додому. Але вже в перший день повномасштабного вторгнення, не вагаючись, знову мобілізувався та повернувся до свого 534-го батальйону.
Ще до 2022 року Іван встиг пройти службу в зоні ООС. Після строкової він підписав контракт і потрапив у район Волновахи, а згодом — під Маріуполь. Саме там він остаточно став сапером і почав професійно займатися інженерно-саперною справою.
— Служба була різна: виїзди, робота з технікою, мінування, копання. Загалом тоді ще було відносно спокійно, — згадує військовий.
У жовтні 2021 року Іван звільнився, але вже за кілька місяців почалася повномасштабна війна. Він знову став до строю — цього разу в умовах зовсім іншої інтенсивності бойових дій.
На початку вторгнення сапери підривали мости, масово мінували напрямки, працювали практично без перепочинку.
— Роботи було дуже багато. Потрапляли під обстріли, були різні ситуації. Зараз особливо складно через дрони — вони долітають і в тил, і на 20–30 кілометрів у глибину оборони. Тепер кожен виїзд небезпечний, — каже Іван.
Сьогодні значну частину роботи займає розмінування: FPV-дрони, «Шахеди», КАБи, «Гербери», «Молнії», дистанційно встановлені міни.
— Кожна міна зараз може бути «з сюрпризом». Вібраційні, звукові, електромагнітні датчики — інколи навіть підійти страшно, бо не розумієш, що саме перед тобою. Ворог постійно вдосконалюється, і ми мусимо навчатися ще швидше.
Один із виїздів запам’ятався особливо. Група Івана перебувала на підхваті, коли дрон вразив позицію операторів БПЛА.
— Боєць отримав поранення. Ми відреагували миттєво — за 10–20 хвилин евакуювали його й доставили до стабпункту, а далі — в госпіталь. Усі вижили. Для мене це найкращий результат, — каже сапер.
Окрім безпосередньо саперної справи, Іван працював із важкою технікою: екскаваторами, кранами, механізованими мостами, брав участь у будівництві переправ.
— У нас не було «це не моя робота». Треба — значить робимо.
У серпні 2023 року в житті Івана настав складний період — він пішов у СЗЧ. Каже, причин було багато: сімейні обставини, психологічне виснаження, накопичений страх.
У СЗЧ він перебував близько дев’яти місяців і 31 травня 2024 року повернувся до служби — знову у свій батальйон.
— СЗЧ — це не вирок. Я повернувся, продовжив служити сапером, виконував складні завдання. Згодом мене призначили командиром відділення й присвоїли звання молодшого сержанта.
Іван каже, що в батальйоні до нього поставилися з розумінням — без тиску й докорів.
— У нас є й інші хлопці, які повернулися із СЗЧ і нормально служать далі. Якщо людина хоче працювати й воювати — їй дають шанс.
Свою службу Іван оцінює загалом позитивно. За всі роки він служив лише в одному підрозділі — 534-му окремому інженерно-саперному батальйоні «Тиса».
— Я не ідеальний солдат, але стараюся робити свою роботу чесно.
Про завершення війни говорить просто:
— В першу чергу це перемога і мир. Щоб усі були живі. Я хочу повернутися додому, бути з дітьми, брати участь у їхньому вихованні й передати їм правильні цінності.
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
