4 лютого став точкою відліку нового етапу багатовікової боротьби України за свою державність і незалежність. Серед тих, хто з перших годин початку широкомасштабної війни московитів проти України змінив цивільний костюм на піксель, був і Максим Шелепець — на той час завідувач відділу претензійно-позовної роботи УжНУ.
Його шлях захисника розпочався ще у 2014-му в розвідці легендарної 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади, а загартований десятиліттям досвід став фундаментом для нової місії. Сьогодні, після демобілізації, він знову в стінах університету, але вже в іншій ролі.
– Як для вас розпочалася війна? Що стало мотивацією вступити до лав ЗСУ?
– Все почалося ще у 2014-му році. Після Іловайська, коли росія ввела регулярні війська на територію суверенної України, стало очевидно: ми воюємо з повноцінною армією агресора. Маючи досвід у туризмі, я розумів, що мої вміння будуть корисними, тому пішов до військкомату. Так я потрапив у розвідувальний підрозділ 128-ї бригади. Пройшов Дебальцеве та Станицю Луганську. Моя мотивація була простою — громадянський обов’язок. Навички орієнтуватися на місцевості та працювати з картами стали одними з вирішальних для роботи в розвідці.
– Яким для вас був початок повномасштабного вторгнення у 2022 році?
– У перший день повномасштабного вторгнення я був у військкоматі, а наступного — вже у частині. 28 лютого мав перший бій на Запорізькому напрямку. У 128-й бригаді я отримав поранення, після якого мені встановили третю групу інвалідності. Попри це, я ще сім місяців продовжував воювати. Останні пів року служби провів у підрозділі «Птахи Мадяра». Саме за бойові заслуги у цьому складі був нагороджений почесним нагрудним знаком «Золотий хрест». Лише у квітні минулого року я написав рапорт і звільнився.
– Чим займаєтеся зараз?
– До повномасштабного вторгнення я завідував відділом претензійно-позовної роботи – займався судами, якщо говорити просто. Зараз я очолюю Центр ветеранського розвитку УжНУ. Держава впроваджує посади фахівців, які допомагатимуть ветеранам у громадах із документами та побутовими питаннями. Оскільки таких спеціалістів потрібно вчити, ми запускаємо програму перепідготовки для перших 20-ти фахівців. Паралельно співпрацюємо з Волонтеріатом УжНУ та системно підтримуємо моїх побратимів з 128-ї — відправляємо генератори, продукти та все необхідне за запитом.
– Ви маєте високі державні нагороди. Котра з них є найбільш пам’ятною для вас?
– Про нагороди розповідати не люблю. Виокремлю лише орден «За мужність» III ступеня, отриманий ще у 2015 році згідно з Указом Президента України (26 лютого 2015 року), та «Золотий хрест» за службу в «Птахах Мадяра» вже під час повномасштабного вторгнення (наказ Головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського від 23 грудня 2024 року).
Повернувшись до цивільного життя у 2025 році, Максим Шелепець не залишив справу, якій присвятив роки на фронті. Очоливши Центр ветеранського розвитку УжНУ, він продовжує боротьбу, але тепер — на правовому та соціальному фронтах. Реалізуючи унікальне поєднання досвіду ветерана та фахового юриста, Максим забезпечує побратимам ту саму системну підтримку, якої вони найбільше потребують після повернення додому.
P.S. Загальний перелік нагород нашого колеги складає понад десяток. Серед них — відзнака Міністерства оборони України «За поранення» (квітень 2024 р.) та нагрудний знак «Срібний Едельвейс». Перелік також включає пам’ятну медаль «128 ОГШБ Військова розвідка», знак «Сектор С», орден «Карпатська Україна» та низку громадських відзнак за активну волонтерську діяльність і захист людської гідності.
Валерія Мельник,
Інформаційно-видавничий центр
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
