До повномасштабного вторгнення Вадим Гджега працював анестезіологом у сучасній клініці в Словаччині. Білий халат, новітнє обладнання, чіткий професійний шлях, життя, яке планувалося наперед. Межа витривалості тоді здавалася буденною: втома після чергування чи складний пацієнт.
24 лютого 2022 року все змінилося. Вадим одразу повернувся в Україну, щоб стати на захист країни – іншого шляху не уявляв. Спочатку пішов у 128-му окрему гірськоштурмову Закарпатську бригаду, але там йому відмовили через брак досвіду та молодий вік – на той час Вадиму було 24. Далі хлопцю відмовили ще у кількох військових частинах. Зрештою він добровольцем доєднався до Мукачівського прикордонного загону. Медичний фах свідомо приховав: хотів бути не в тилу, а там, де найважче, де його досвід допомагатиме рятувати побратимів.
Псевдо Хірург Вадиму дісталося у «червоній зоні». Географія боїв захисника розпочалася з північно-східного напрямку.
Лиман, Борова, Харківщина, Сватове, Луганщина – розвідка в тилу ворога, заведення штурмових груп, евакуація поранених під вогнем. Коли евакуювати не вдавалося, а побратим стікав кров’ю, Вадим «голими» руками витягував осколки, зупиняв кровотечу – давав шанс на життя без інструментів і наркозу. Кожен врятований та той, кого врятувати не вдалося ставали для Хірурга новою межею, яку доводилося долати знову і знову.
Він рятував інших, а війна поступово позбавляла його ілюзій про існування меж витривалості.
А потім війна прийшла за ним самим. Під час одного з бойових завдань ворожий скид влучив прямо у нього та його напарника. Відтоді у тілі прикордонника залишалося 22 осколки. Лікарі не ризикнули їх витягти.
Вадим майже не відчуває правої ноги. Біль та наслідки кількох контузій стали постійними супутниками, а шрами та кульгавість – видимими ознаками бойового досвіду. Сьогодні він продовжує служити в Мукачівському загоні.
«Я змінився. Раніше думав, що знаю межу витривалості. Тепер розумію – вона значно далі. Я ще глибше усвідомив крихкість життя. Уламки в тілі це не лише щоденне нагадування про війну, але й про те, що я живий. Так, я інший. Але не зламаний. У мене тепер ще більше планів на майбутнє, більше впевненості, що мені вдасться втілити у життя усе задумане».
Прикордонник мріє про власний бізнес, до розвитку якого планує залучати тих, з ким боронив країну від ворога.
Вадим – один з нас.
Війна змінює зсередини, ці зміни не завжди видно зовні, але вони глибокі.
Ми не зламалися, ми адаптувалися. Ми досі є собою. Але ми вже інші.
Вадим носить у собі уламки війни і силу, яка народилася з них.
Разом з ним – мільйони «інших нас». Саме ці зміни формують Україну сьогодні.
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
