40 днів із часу загибелі воїна 128 ОГШБр Олександра Тарная

Сьогодні минає 40 днів із часу загибелі Олександра Тарная (Терена), солдата 1 гірсько-штурмового батальйону 128 ОГШБр. Він витримав у піхоті майже чотири роки – як прийшов солдатом, так і залишився ним до кінця. Сашко був незвичайною людиною – освіченою, розумною, дуже спокійною й холоднокровною. Він вирізнявся серед побратимів, але його трагічна історія – дуже типова для піхотних підрозділів ЗСУ.

У людей, що не мають безпосереднього відношення до армії, піхота часто оповита героїчним ореолом. Насправді це найважча, найгірша, найнебезпечніша й найневдячніша робота на війні. Сашко це чудово знав ще з часів АТО і все одно на самому початку попросився в гірсько-штурмову роту. 

Ми були приятелями, періодично зустрічалися в бригаді, листувалися в месенджерах. Після загибелі Сашка я переглянув наше листування (у його WhatsApp так і залишається сповіщення "Востаннє в мережі: 13.02.2026 о 17:11"). Якось, коли він після чергового поранення лікувався в госпіталі, я спитав: «Як справи, Сашко?» «Я як той сторожовий пес – живий, то й добре. А якщо дісталося, зализав рани й назад до роботи…», – відповів він. 

Влучнішого визначення роботи піхотинця я не зустрічав…