У роки Другої світової війни короткоствольна зброя пройшла серйозну перевірку. Досвід цієї війни породив нові тактико-технічні вимоги до пістолетів, зокрема їм треба було стати компактнішими, легшими, надійнішими та скорострільнішими. Пістолет ТТ зр. 1933 р. мав численні недолікі, а саме: ненадійна фіксація магазину, незручна форма рукоятки тощо. Крім того, було визнано за доцільне мати на озброєнні армії два типа пістолета: автоматичний з довгим стволом — для офіцерів та сержантів, що будуть безпосередньо брати участь в бойових діях (ним став пістолет Стєчкіна), і компактний — для старших офіцерів і як «зброя мирного часу».
Тому, у 1945 році, на вимогу Радянської Армії, в СРСР було оголошено конкурс на розробку нового компактного пістолета для оперативно-бойового застосування. Технічні вимоги до пістолета були досить жорсткими. За умовами конкурсу, новий пістолет повинен був перевершувати ТТ за масогабаритними показниками (бути компактнішим, зручним для застосування у ближньому бою), надійністю у польових умовах та влучністю стрільби, застосовувати патрон 7,65 мм або 9 мм, крім того, ще й повинен бути технологічним у масовому виробництві. При цьому ще й орієнтувалися на порівняно невелику потужність та застосування пістолета в раптових зіткненнях з противником на малих дальностях. В результаті спочатку був створений новий патрон до пістолета — 9×18 мм, який за потужністю представляє собою той розумний максимум, що можна використовувати в пістолеті з вільним затвором. В основу цієї розробки лягли довоєнні німецькі праці у тому ж напрямку, що приводить до створення фірмою GECO патрону 9×18 Ultra. Потрібно зазначити, що незважаючи на однакові позначення, радянський патрон невзаємозамінний з німецьким, так як має великий діаметр кулі (справжній калібр радянського патрону — 9,39 мм).
У конкурсі на новий пістолет взяли участь відомі конструктори — Токарєв Ф. В., Воєводін П. В., Коровін С. А., Раков І. І., Сімонов С. Г., а також молоді, ще мало відомі — Макаров М. Ф. з Тули, Сєврюгін Г. В., Клімов А. Л. і Лобанов А. І. з Іжевська. Після серії жорстких випробувань на надійність кращим був визнаний зразок під 9-мм патрон, сконструйований колективом інженерів на чолі з Миколою Федоровичем Макаровим.
Ескізне пророблення ПМ завершалося у 1947 р. В 1948 був підготовлений остаточний варіант проекту.
Виробництво нового пістолета було налагоджено в Іжевську у 1949 році та продовжувалось більше 50 років. На озброєння Радянської Армії, МВС та органів держбезпеки пістолет Макарова, чи ПМ, офіційно був прийнятий в 1951 році. Однак у середині 1990-х років в конкурсі на штатну зброю для російських силових структур модернізований варіант пістолета Макарова — ПММ — програв пістолету Яригіна (ПЯ). Що ж стосується України, то відомо, що на заміну пістолету Макарову для правоохоронних органів держави КП «НВО «Форт» МВС України» розробило новий пістолет Форт-12 під той ж самий патрон, що й в ПМ.
[media=http://www.youtube.com/watch?v=FlCaVUkg5q4]
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
