50-річний Анатолій (позивний Чорний) воює в 128 ОГШБр із 2022-го, він старший солдат 3 гірсько-штурмового батальйону. За 4 роки війни боєць дуже багато разів тримав піхотні позиції на «нулю», його бойові виходи тривали місяцями. Чорний бачив російських штурмовиків впритул, знищував їх із кулемета, ухилявся від ворожих дронів чи артилерійських обстрілів і жодного разу не був поранений, тільки періодично отримував контузії. А півтора тижня тому при заході на позицію підірвався на протипіхотній міні. Поранення Чорного ще раз доводить, наскільки небезпечною стала логістика в зоні активного вогню.
– Наша група (троє піхотинців) отримала завдання зайняти позиції в зруйнованому обстрілами містечку, – розповідає Чорний. – Частину дороги ми проїхали на «Хаммері», висадилися в побитому артою дачному масиві за 8 кілометрів від кінцевої точки маршруту й стали чекати підхожої погоди – дощу чи туману. Скажу наперед, що ті 8 кілометрів ми йшли короткими відрізками цілий тиждень, роблячи перерви в різних укриттях і вичікуючи вдалого моменту. Нам треба було пройти кілька полів між посадками, в яких теж були позиції наших товаришів чи суміжних підрозділів. Так ми пройшли одне поле, друге, а на третьому перед самою посадкою я підірвався на міні. Можливо, це була протипіхотна «Пелюстка», я не бачив, бо трава вже вище колін, а від дощу ще й лягла, повністю закривши землю. Звичайно, ми дивилися під ноги, але уважно все роздивлятися, наче шукаєш опеньки в лісі, просто не було часу – треба було швидко рухатися. Я зробив черговий крок, і тут вибух, дим, удар у праву ногу й страшний біль. Берцю розірвало, литку посікло, вирвало частину м’язів і шкіри, але ступня залишилася цілою (уже в лікарні побачили, що в кістці застряг осколок). Нога моментально почала набрякати. Хлопці наклали турнікет і перебинтували рану. Оскільки кровотеча не була інтенсивною, пізніше турнікет зняли. Далі старший групи вийшов по рації на командирів і доповів, що я «300». Ми залишили рюкзаки на місці й пішли назад у посадку до найближчого укриття. Хлопці несли мене під руки, але я й сам допомагав їм – намагався крокувати здоровою ногою. Ті поля суцільно вкриті оптоволокном від дронів, наче якийсь величезний павук наплів павутиння, і ти потрапив у нього. Оптоволокно постійно чіплялося за ноги й волочилося позаду, було важко йти (на всіх нас були броніки, каски, РПС-ки й зброя), але ми впоралися – самостійно дійшли до укриття, де був бойовий медик. Скажу так – якби в мене була серйозніша рана, і мене б не евакуювали моментально (а зробити це там немає жодної можливості), я б звідти не вийшов…
Бойовий медик як слід обробив рану Анатолія, вколов знеболюючі й антибіотики, а далі поранений став чекати вдалого моменту для евакуації. Це очікування затягнулося на 4 доби, тому що весь час стояла ясна погода й літали ворожі дрони. Як тільки знову пішов дощ, хлопці винесли Чорного на точку евакуації, куди залетів квадроцикл, забрав пораненого й рвонув у бік найближчого села у відносно безпечній зоні. Там Анатолія підібрав медичний екіпаж і доставив у лікарню. Завдяки професійно наданій першій домедичній допомозі ногу вдалося зберегти, зараз із Анатолієм усе гаразд. Після лікування й відпустки він повернеться в підрозділ і продовжить виконувати бойові завдання.
А двоє товаришів Анатолія після його поранення успішно дійшли до бойової позиції й закріпилися там.
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
