До Всесвітнього дня донора крові розповідаємо про приклад людяності та небайдужості серед наших прикордонників.
Понад пів сотні донацій крові, десятки врятованих життів і впевненість у тому, що добро завжди повертається. Саме такою є позиція Людмили Совко – почесного донора України, співробітниці Чопського прикордонного загону.
Коли Людмила Олександрівна отримала посвідчення почесного донора за 40 донацій, то навіть перестала рахувати, скільки разів після цього здавала кров. Знає лише, що точно понад п'ять десятків разів. Людмила каже, що для неї донорство давно стало не обов'язком і не особливим вчинком, а звичною можливістю допомагати тим, хто цього потребує.
Людмила Собко працює у Чопському прикордонному загоні, де обіймає посаду завідувачки аптеки. За освітою вона лікар-терапевт і фармацевт, тому добре знає ціну кожної краплі крові та розуміє, наскільки важливою вона є для порятунку людських життів.
«Якщо мій організм легко переносить здачу крові, то чому б не допомогти іншим? Кров і раніше була цінним даром для хворих, а тепер, коли у країні війна, потреби значно виросли. Ми усі мусимо долучатися до донорства – рятувати своїх. До того ж, це оновлює нашу власну кров і оздоровлює організм», – говорить вона.
За словами Людмили, після донації спочатку може відчуватися легка втома, але дуже швидко її змінює відчуття піднесення та припливу сил. До речі, донорство одного разу допомогло і їй самій. Під час обов'язкового обстеження перед здачею крові аналізи виявили захворювання на початковій стадії, коли жодних зовнішніх симптомів ще не було. Завдяки цьому вдалося вчасно розпочати лікування та зберегти здоров'я.
У день Всесвітнього дня донора крові Людмила Совко закликає всіх, хто має можливість, долучатися до донорського руху. Адже кілька хвилин часу можуть стати для когось шансом на життя.
Донорство – це допомога, яка не знає кордонів.
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
