Через окупацію, кордони і страх. Історія порятунку найдорожчих
Веда не впізнала його одразу.
Після трьох діб виснажливої дороги, численних перевірок і пережитого стресу німецька вівчарка насторожено дивилася на чоловіка у військовій формі. Навіть загарчала. За рік розлуки вона відвикла від його голосу, запаху, присутності поруч.
А головний сержант Олександр Радченко просто стояв і дивився на тих, кого понад рік намагався врятувати з окупації, – свою маму та вірну чотирилапу напарницю.
До Державної прикордонної служби України Олександр прийшов у 2018 році. Закінчивши Луганський національний університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю програміста, він свідомо обрав службу на кордоні.
Саме тут знайшов справу, яка стала справжнім покликанням. Спостерігаючи за роботою кінологів, прикордонник вирішив пов'язати своє життя зі службовими собаками.
Майбутню напарницю – німецьку вівчарку Веду – він придбав власним коштом ще цуценям. Собака мала непростий характер: вперта, енергійна, іноді навіть агресивна до сторонніх. Та Олександр зумів знайти до неї підхід. Разом вони пройшли підготовку в Кінологічному навчальному центрі, отримали сертифікацію та повернулися до підрозділу вже як повноцінна команда.
Попереду були звичайні прикордонні будні, служба та спільні плани. Здавалося, так буде завжди. Та 24 лютого 2022 року все змінилося.
Повномасштабне вторгнення застало Олександра вдома, у відпустці. Ранковий дзвінок чергового був коротким – негайно прибути у підрозділ.
Збиратися довелося поспіхом. Із собою він узяв лише документи та бушлат. Згодом виявилося, що це майже все, що залишилося від його довоєнного життя.
Поки прикордонник поспіхом збирався, поруч ходила Веда. Вона не розуміла, чому господар одягнув форму, але не бере її із собою. Зазвичай, це означало лише одне – вони вирушають на службу разом.
Розгублений погляд собаки у дверях Олександр пам'ятає й досі.
Тоді він ще не знав, що попереду на них чекає більше року розлуки.
Поріг рідного дому прикордонник переступив востаннє.
Невдовзі підрозділ здійснив передислокацію. А вдома, на тимчасово окупованій території Луганщини, залишилися найдорожчі для нього – мама та Веда.
Ситуація була надзвичайно небезпечною. Обидва сини жінки захищали Україну зі зброєю в руках. Олександр постійно просив матір знищувати все, що могло вказувати на їхню службу: форму, особисті речі та документи, і навіть документи на собаку.
Окупанти неодноразово приходили до будинку з обшуками. Побоюючись перевірок телефонів та прослуховування, жінка майже не виходила на зв'язок.
Для прикордонника почався найважчий період – невідомість.
Щодня він шукав можливість вивезти маму та собаку з окупації. Варіанти зривалися один за одним. Минали місяці.
Лише через рік вдалося знайти людей, які погодилися організувати евакуацію через росію, Латвію, Литву та Польщу.
Це були три доби безперервної дороги, хвилювання та виснаження.
Особливо непросто було з Ведою. Собака все життя визнавала лише одного господаря й важко переносила присутність сторонніх людей. Попри втому та страх, мама Олександра не випускала повідець із рук ні на хвилину.
Коли автобус прибув до місця зустрічі, прикордонник насамперед обійняв матір.
Вона тремтіла від утоми та пережитого страху. Руки, які кілька діб поспіль міцно тримали повідець, нарешті розслабилися на його плечах. На тому самому бушлаті, який він одягнув, залишаючи дім у лютому 2022 року.
Веда спочатку не впізнала господаря. Занадто багато випробувань випало на її долю. Але вже наступного дня, відпочивши від дороги, вона знову стала тією самою відданою службовою вівчаркою, яка розуміє свого друга з напівпогляду.
Сьогодні головний сержант Олександр Радченко продовжує службу в Мукачівському прикордонному загоні. Поруч із ним знову несе службу Веда.
Вони пережили окупацію, рік розлуки та складний шлях до возз'єднання. Та попри все, залишилися надійною командою, яка продовжує охороняти державний кордон України.
Коли заходить мова про майбутнє, Олександр каже:
«Хочу створити сім'ю. Армія – це постійна напруга, ти ніколи не знаєш, що буде за годину. А хочеться простого людського спокою та затишку поряд з коханою. Мати можливість планувати майбутнє та розуміння того, що принесе наступний день».
Історія Олександра – це історія про вірність обов'язку, рідним і своїй країні. Саме такі люди сьогодні стоять на захисті державного кордону. Якщо ви готові служити поруч із тими, хто не зраджує своїх принципів, підтримує побратимів у найскладніші моменти та щодня доводить свою відданість Україні справами, – обирайте службу в Мукачівському прикордонному загоні.
Чекаємо вас за адресою: м. Мукачево, вул. Недецеї, 45
Телефон для довідок: +38 (066) 020-26-62
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
