Роман Шухевич народився 30 червня 1907 року у містечку Краковець на Галичині в родині судді. Водночас окремі джерела вказують датою його народження 7 липня 1907 року.
Навчався у Народній школі в Кам’янці Струмиловій, а згодом – у Львівській гімназії. Пізніше закінчив Львівську політехніку та військові старшинські курси. Ще в юному віці долучився до діяльності Української військової організації (УВО), а згодом став одним із перших членів ОУН.
У грудні 1938 року Роман Шухевич прибув у Карпатську Україну і спершу працював як інструктор без старшинського ступеня. Справу одностроїв, відзнак та звань вдалось внормувати лише на початку 1939-го, згадував член штабу "Карпатської Січі" Дмитро Косаківський, ветеран Армії УНР та вихованець Пласту. За основу взяли традицію УСС. Січовик, старший січовик — для "рядовиків". До підстаршинського, тобто сержантського складу належали ступені вістун, десятник, булавний. До останнього звання додавали ще слово "аспірант" — тим, хто закінчив середню освіту.
Старшинськими, тобто офіцерськими ступенями в "Карпатській Січі", за твердженням Косаківського були: чотар, поручник, сотник, майор, підполковник, полковник. У спогадах про Карпатську Україну ще зустрічається запозичений із чехословацької армії ступінь підпоручника. По суті, в "Карпатській Січі" це були чотарі.
Через більш як місяць праці в Хусті інструктором Роман Шухевич отримав свій перший старшинський ступінь — четар. Наказ ч. 25 від 6 лютого 1939 року підписав головний комендант "Карпатської Січі" Дмитро Климпуш. Сучасний аналог у Збройних силах України — це молодший лейтенант. Старшини "Карпатської Січі", зокрема і Шухевич, відрізнялися обшитими золотим шнурком пагонами із золотими зірками. Один шнурок — старшина, два — командант, три — головний командант "Карпатської Січі".
Через місяць, 14 березня 1939 року Шухевич на чолі сотні січовиків вступить у свій перший стрілецький бій, з якого вийде переможцем. А наступного дня отримає черговий старшинський ступінь — поручника. В ЗСУ аналог цього звання — лейтенант.
Після обіду 16 березня 1939 року, коли мадяри вже займали Хуст, Шухевич розгорнув новий пункт постійної дислокації штабу Національної оборони Карпатської України. У горожанській, тобто початковій, школі в Бичкові (тепер це загальноосвітня школа №1 у цьому ж населеному пункті). Саме тоді почала надходити інформація, що владу в Тячеві захопили – за підтримки чеського війська – місцеві мадяри.
Оскільки у Бичків вже теж почали прибувати повсталі мадяри (в тому числі і з Рахова), а шлях відступу січовиків з-під Хуста був відрізаний, стало очевидним, що потрібно евакуюватись через Тису в Румунію. Тим, хто встиг пробитись з-під Хусту до захоплення Тячева. А були це переважно поранені, яких з передової відправляли ще вранці. Перехід через міст до Румунії у Великому Бичкові ввечері 16 березня вже контролювався мадярськими інсургентами.
Від отриманих інформацій, від болю і жалю, один із січовиків, який перебував разом із Шухевичем в горожанській школі, буквально заплакав. А "поручник Щука відкрив вікно, як би хотів прогнати з кімнати гнітучу задуху". Після цього майбутній командир УПА "оперся однією рукою об раму вікна й дивився в темінь березневої ночі". Все це відбувалось коли "в перервах пострілів з гармат доходив шум Тиси, що збільшила свої води з топніючого льоду".
Далі "Щука" – саме таким псевдом користувався Шухевич в "Карпатській Січі" – підняв пораненого зі стола. А на прохання: "поручнику, залишіть мене... Ви мусите живим залишитися. Ви знаєте про те. На вас лежить важливіший обов'язок, а ніж моє незначне життя"... відповів – наказом...
Тому не пізніше як наступного дня Шухевичу знову, вже втретє, довелось додати холодну Тису. У редакційній статті одного із журналів "До зброї" коротко згадується, як Шухевич остаточно залишив Карпатську Україну весною 1939 року.
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
