Колеги називали його найщирішою усмішкою телеканалу «Київ 24». Під час повномасштабного вторгнення журналіст Роман Сидор разом зі знімальною групою працював на Київщині, знімав Ірпінь, Бучу, розповідав історії інших людей.
Але згодом зрозумів, що цього для нього замало. Сьогодні у нього замість мікрофона – пульт управління безпілотником.
У серпні 2022 року він мобілізувався до Державної прикордонної служби України. На першій же співбесіді офіцер переглянув анкету і сказав: «Журналіст? Підеш у пресслужбу». Але Роман відмовився. Хотів бути оператором БПЛА – він бачив, як працюють дронарі, і вважав, що досвід телевізійника знадобиться саме там. Командир погодився. Так Роман сам обрав собі посаду.
Перший бойовий досвід Роман отримав узимку 2022-2023 років під Бахмутом.
Спочатку були позиції в Опитному. Потім – Соледар, «Артемсіль». Постійні штурми, мінометні обстріли, кілька метрів між своїми і чужими, виснажливі бої за кожну будівлю. Спали в бронежилетах по дві години.
Найважчим став вихід із оточення. Підрозділ отримав наказ прориватися вузькою стежкою через приватний сектор. Росіяни вже прострілювали єдиний шлях відходу зі снайперської зброї, гранатометів і мінометів. Роман виходив одним із останніх разом із побратимами, прикриваючи пораненого товариша. Каже, тоді найбільше запам'яталася навіть не сама перестрілка, а відчуття після виходу.
Коли на блокпосту після виходу з Соледара хлопці принесли їм попити, там був заморожений енергетик. Пляшку довелося розрізати, над шаром льоду залишилося лише кілька ковтків рідини. Роман спробував і подумав: це як смак із дитинства, ну що ще потрібно?
Саме війна навчила його по-іншому цінувати звичайні речі – теплий душ, гарячу їжу, можливість виспатися, провести кілька годин поруч із друзями чи рідними.
Якось на позиціях, коли їжі було в обмаль, один зі старших бійців запитав: «У мене є ще цукерка, хочеш? Дам, але обіцяй менше курити». Роман пообіцяв. Вони з побратимом Толіком розламали її навпіл, лягли на палету і відчували себе щасливими.
Потім були Серебрянський ліс, Чернігівщина, ротація за ротацією. Окрім аеророзвідки, він опанував керування ударними дронами. Робота вночі, цілі, вибухи на екрані.
Працював на важкому ударному безпілотнику «Вампір». Каже, саме тоді найбільше відчував віддачу від своєї роботи.
«Це дуже крута професія. Ти бачиш результат майже одразу. Можеш виявити противника, скоригувати артилерію або самостійно знищити техніку, укриття чи логістику ворога.
Найважливіше – ти допомагаєш нашій піхоті. Робиш усе, щоб до її позицій противник просто не дійшов», – розповідає прикордонник.
Азарт з'являється після кожного успішного ураження. Коли надходить підтвердження, що ціль знищена або пошкоджена, екіпажі вже самі шукають наступну можливість завдати удару. Саме тому оператори безпілотників нерідко працюють майже без відпочинку.
«Найприємніше – чути в перехопленнях, як вони кричать: - Летить, Баба Яга! Усім в укриття! Значить, працюємо правильно», – ділиться враженнями Роман.
Протягом довгого часу батьки Романа були впевнені, що син виконує обов'язки військового кореспондента в безпечному тиловому районі, адже він свідомо оберігав їх від зайвих хвилювань. Легенда про службу в тилу розвіялася, коли після боїв за Соледар прикордонник потрапив до шпиталю та вийшов у прямий ефір телеканалу «Київ-24», щоб розповісти про ситуацію на напрямку.
Рідні випадково побачили цей ефір по телебаченню й дізналися правду про його справжнє місце перебування. Того ж вечора телефон засипало повідомленнями від батька, мами, сестри, брата.
Довелося вибачатися, заспокоювати. Пояснювати, що немає нічого поганого в тому, що близька людина виконує бойові завдання.
Найбільшою опорою він називає побратимів. Саме вони допомагають пережити найважчі моменти. Згадує, як під Бахмутом, коли вороги виявили їхню позицію і почали активніше обстрілювати, бійці сиділи, чекали команди на вихід і жартували. Жарт за жартом і страх відпускав.
Попри бойовий досвід, Роман не вважає себе людиною, яка зробила щось виняткове. Він переконаний, що просто виконує свою роботу. Яку має робити кожен, хто вважає себе справжнім чоловіком.
Після поранення та реабілітації Роман Сидор продовжує службу в бойовому підрозділі Мукачівського прикордонного загону. Під час перебування на ротації, його навички управління БПЛА стали в пригоді і на західних рубежах країни.
На запитання, що буде після війни, він не поспішає відповідати. За ним зберегли місце на телеканалі.
Він може повернутися в журналістику. Але додає одну фразу, яка пояснює майже всі його рішення за останні три роки.
«Якщо відчуватиму, що потрібніший війську, я залишуся. Для мене головне – бути там, де я можу зробити найбільше», – запевняє він.
м. Мукачево, вул. Недецеї, 45
+38 (066) 020-26-62
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
