Коли росія розпочала повномасштабне вторгнення, ужгородець Даніель Когутка перебував за кордоном. Він працював у Чехії та Словаччині, займався добором і навчанням персоналу для приватних підприємств. Попереду на нього чекала високооплачувана робота у США з новими перспективами, вже був запланований і виліт. У ніч 24 лютого 2022 року всі ці плани втратили будь-який сенс.
«Я не роздумував, розумів тільки одне — моя країна воює. Якщо не ми будемо її захищати, то хто? Можна жити в будь-якій державі світу, але Батьківщина у нас одна», — говорить Даніель.
Чоловік уже мав досвід військової служби. У 2013-2014 роках він проходив службу за контрактом в Чопському прикордонному загоні, тому й вирішив повернутися саме до ДПСУ. Втім, зробити це виявилося непросто. За кілька років до повномасштабної війни Даніель потрапив у Чехії в серйозну дорожньо-транспортну пригоду. Після неї в нозі та у руці залишилися титанові пластини. Через це медики сумнівалися, чи зможе він виконувати службу і фактично йому відмовили.
Втім, Даніель не збирався відступати. Наполягав, звертався до керівництва, і врешті домігся свого.
Чоловіка призначили на посаду у Львівському прикордонному загоні - у прикордонну комендатуру швидкого реагування «Шквал». Попереду були три бойові виїзди — він двічі виїжджав на Донеччину та ще один - на Харківщину.
Даніель взяв собі псевдо Цімбор. Закарпатським діалектом «цімбор» означає друг. За час участі у бойових діях він власними вчинками довів, що відповідає такому позивному.
Перший виїзд запам'ятався невідомістю, пригадує Даніель: «Було хвилювання. Ми всі розуміли, куди їдемо, але ніхто не знав, що нас там чекає. Ми всі були такими різними людьми. Однак, мотивація зашкалювала. Ми були готові робити усе, лиш би знищити ворога до останнього». Це допомогло об’єднатися. Побратими стали одним цілим. Кожен з них знав, що може покластися на іншого.
Цімбор як командир відділення керував своїм підрозділом, згуртовував людей, заходив з ними на позиції. Був кулеметником, гранатометником, снайпером. Каже, робив усе, якщо це допомагало знищити ворога.
Найважчим, розповідає Цімбор, став третій бойовий вихід - під Вовчанськом.
Тоді і стався бій, який найбільше запам’ятався воїну. Ворог безперервно накривав позиції українських захисників артилерією, мінометами, керованими авіабомбами, атакував дронами. Бій тривав близько шести годин. Сили противника значно переважали. Проте прикордонники тримали оборону, аж доки їх не почали брати в оточення. Хлопці вийшли, але через декілька годин вирушили на нове завдання.
Прикордонники вели бій з окупантами, кількість яких в рази переважала. Коли ж настав час самим залишати позиції, виявилося, що міст, яким планували переправлятися, вже зруйнований. Єдиний шлях пролягав через річку. Саме там стався епізод, який Даніель пам'ятатиме все життя. Один із побратимів, Олексій , після стрибка у крижану воду почав втрачати свідомість.
Не роздумуючи ні секунди, Даніель кинувся до нього. За плечима був важкий штурмовий наплічник. Він потягнув прикордонника на дно. Даніель занурився майже на два метри під воду. Лише позбувшись спорядження, зміг виплисти. За цей час течія вже віднесла Льошу. Даніель наздогнав його і разом із побратимом Романом витягнув на берег.
Навіть після цього небезпека не минула. Автомат Даніеля після переправи набився водою та болотом і заклинив. Троє прикордонників продовжували вести бій уже з однієї зброї, прикриваючи один одного та підтримуючи пораненого, поки не отримали можливість відійти.
У тому бою Даніель отримав осколкове поранення в голову. Згодом було ще одне — у спину. Хлопців забрали на евакуацію. Цімбора скерували на лікування.
Через отримані поранення та фізичні обмеження Даніель більше не міг виконувати бойові завдання. Його перевели до Чопського прикордонного загону, де він продовжив службу.
Попри війну, саме тоді життя зробило йому ще один несподіваний подарунок. Зі своєю майбутньою дружиною він був знайомий давно. Одного разу вона випадково побачила Даніеля на задньому плані відео, яке зі сходу України публікував його побратим.
«Та я ж його знаю!» — здивувалася вона і написала побратиму. Той розповів Даніелю і він відписав дівчині. Почалося листування. Згодом Даніель приїхав у відпустку до Ужгорода, вони зустрілися, а через деякий час одружилися.
Сьогодні Цімбор продовжує службу у Чопському прикордонному загоні, вірить у Перемогу й мріє про мирне життя. Після війни планує здійснити давню мрію — відкрити власну справу і серед закарпатської природи створити невеликий комплекс затишних будиночків для відпочинку. Каже, що хоче, аби люди приїжджали туди з родинами, відпочивали, насолоджувалися тишею, прокидалися без звуків сирен і вибухів. Той, хто бачив війну зблизька, як ніхто знає справжню ціну звичайного мирного ранку.
Долучайся до Чопського прикордонного загону
м. Чоп, вул. Головна, 55а
+38 (097) 023-63-77
+38 (068) 808-15-15
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
