Юрій Мар'євич повернувся на службу з початком повномасштабної війни. Вперше до лав прикордонників він став ще у 1993 році. Після строкової служби в десантно-штурмових військах та закінчення інституту фізичної культури зрозумів, що його покликання – охороняти державний кордон.
На момент повномасштабного вторгнення офіцер перебував у запасі, однак відразу долучився до захисту України. За розподілом потрапив до Мукачівського прикордонного загону, де згодом обійняв посаду заступника начальника відділу з морально-психологічного забезпечення бойового підрозділу «Мукачево тип С».
Служба в такому підрозділі – це постійні ротації та робота на різних напрямках: Донеччина, Луганщина, Харківщина і Чернігівщина. Найважчими випробуваннями для нього стали Вовчанськ і Серебрянський ліс.
До Вовчанська бійці Мукачівського прикордонного загону прибули в перші дні російського наступу. Ворог безжально нищив місто танками, керованими авіабомбами, артилерією та мінометами. Однією з найбільших загроз стали ворожі дрони, які постійно полювали на людей і техніку.
Попри щільні обстріли та складну обстановку, прикордонники виконали поставлені завдання і утримали визначені позиції.
Серебрянський ліс – це окрема сторінка війни. Там не було ані міста, ані вулиць – лише понівечена земля, ліс і безперервні обстріли. Навіть у складних умовах бійці місяцями впевнено тримали позиції. Усе необхідне, воду та їжу, їм доставляли за допомогою дронів.
Одна з евакуацій закарбувалася в пам'яті назавжди. Боєць дістав важке поранення, а шлях до нього проходив під постійною загрозою ворожих дронів та обстрілів. Попри ризик, побратими вирушили на допомогу.
Перші два кілометри пораненого несли на руках. Далі евакуювали квадроциклом, потім – багі, а вже звідти передали медикам у санітарній машині. Уся операція тривала три години.
Головне – кожен із тих, хто брав участь в евакуації, повернувся неушкодженим. Врятували й пораненого бійця - він вижив.
«Ті, хто евакуює поранених – справжні герої. Коли несеш побратима й розумієш, що будь-якої миті під удар можеш потрапити сам, про небезпеку не думаєш. Усі думки лише про одне – врятувати його», – говорить підполковник.
Для прикордонника морально-психологічна робота – це насамперед бути поруч із людьми. У курилці, бліндажі, машині чи за обіднім столом – де зустрів військовослужбовця, там і розмовляєш. Адже кожному важливо бути почутим і знати, що зі своїми переживаннями, проблемами чи сумнівами він не залишився наодинці.
Підтримувати зв'язок із родинами бійців, передавати через радіостанцію слова від дружин і матерів, допомагати розв'язувати побутові та сімейні питання – усе це додає сил і допомагає військовослужбовцям триматися.
На сході України, у прифронтовому прикордонні, війна давно стала частиною щоденного життя. Саме тому тут особливо важливо не залишати без уваги людей, які живуть поруч із військовими. Щира турбота, небайдужість і прості людські вчинки народжують довіру, зміцнюють взаємну підтримку та об'єднують захисників і місцеві громади.
Одна з ротацій прикордонників припала на День святого Миколая. Тоді у військових виникла проста, але щира ідея – подарувати свято місцевим дітям.
Разом із головою громади вони організували святкову зустріч. Серед прикордонників знайшлися музиканти, які підготували концертну програму. Військові відшукали костюми, придбали подарунки та власноруч готували гостинці.
Коли Юрій Леонідович зайшов до місцевої крамниці і попросив пакети для подарунків, продавчиня здивовано перепитала:
– Нашим дітям?
Він усміхнувся і відповів:
– Діти – вони всі однакові.
Свято вдалося. Дитячий сміх, щирі усмішки та радість в очах стали найкращою подякою за всі зусилля. А коли ротація завершилася і прикордонники вирушали далі, провести їх прийшло майже все село. Для військових це стало ще одним доказом того, що навіть у прифронтовому прикордонні людяність, доброта та турбота здатні об'єднувати людей.
Війна змінила ставлення Юрія Мар'євича до простих речей. Тепер він по-іншому чує тишу, частіше помічає зорі і більше цінує тих, хто поруч. Адже на війні людський характер проявляється швидко - без зайвих слів і без прикрас.
Найсильнішим оберегом на передовій Юрій Мар'євич називає молитви рідних і прагнення кожного воїна вижити та повернутися до тих, хто любить і чекає вдома.
Для Юрія Леонідовича найважливіші люди – це дружина, син і донька з їхніми родинами. А найяскравіша зірочка в його житті – онучка Кароліна. Він любить її безмежно, а вона щиро пишається своїм дідусем-військовим і завжди дуже чекає на його повернення.
Долучайся до Мукачівського прикордонного загону
+38 (066) 020-26-62
м. Мукачево, вул. Недецеї, 45
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
