Для військовослужбовця Державної прикордонної служби України з позивним Петрович війна триває майже половину його життя.
У 2014 році, коли бойові дії прийшли на Донеччину, йому було лише одинадцять. У пам’яті залишилися вибухи поблизу рідного села, комендантська година та школа, яка то зачинялася, то знову відновлювала навчання. Війна стала частиною його дитинства і юності - реальністю, поруч із якою він дорослішав.
Та вона не позбавила Петровича життєрадісності. Він багато усміхається, легко жартує і підтримує побратимів. Кажуть, таким був завжди.
Позивний йому також дали побратими. За вміння розібратися майже з будь-якою технікою жартома порівнювали зі старим заводським майстром шостого розряду. Так молодий військовослужбовець і став Петровичем.
Любов до техніки з'явилася ще в дитинстві. Разом із батьком хлопець працював у сімейному фермерському господарстві. Роботи вистачало різної: потрібно було і вирощувати врожай, і лагодити сільськогосподарську техніку. Він однаково охоче сідав за кермо трактора, ремонтував двигуни, або допомагав у полі. Каже, що й земля, і машини для нього однаково цікаві.
У 2021 році Петрович отримав повістку на строкову військову службу. На той час він навчався в технікумі за спеціальністю «електрозварник», однак через призов був змушений тимчасово призупинити навчання.
Від служби хлопець не ухилявся.
«Запропонували стати прикордонником. Запитали: «Хочеш?» - я одразу відповів: «Хочу», - усміхається військовослужбовець. До того ж служба в Державній прикордонній службі України була йому знайома з дитинства - прикордонником був його дядько.
Після базової військової підготовки Петровича направили до Мукачівського прикордонного загону. А вже за кілька тижнів після його прибуття на Закарпаття розпочалося повномасштабне вторгнення.
Петровичу було непросто залишатися далеко від рідної Донеччини, де тривали бойові дії. Майже пів року строковик наполегливо домагався переведення до бойового підрозділу. Зрештою підписав контракт і долучився до військовослужбовців, які працювали на передовій.
Спочатку служив водієм, однак постійно цікавився роботою операторів БпЛА. Дрони захопили його відразу: любов до техніки, яка супроводжувала хлопця з дитинства, знайшла нове практичне застосування. Після відповідного навчання вже під час наступної ротації він виконував бойові завдання як оператор безпілотника.
Перші завдання Петрович виконував на Харківщині. Проводив повітряну розвідку, спостерігав за переміщеннями противника та передавав важливу інформацію побратимам. Згодом підрозділ почав застосовувати дрони зі скидами.
До цього російські військові поводилися на своїх позиціях надто вільно: пересувалися відкрито й майже не маскувалися. Регулярна поява українських безпілотників швидко змусила їх змінити поведінку.
Петрович каже, що на війні завжди треба мати почуття гумору. Коли довго живеш на позиціях, майже не бачиш сонця і постійно перебуваєш під обстрілами, саме жарти допомагають не втратити здоровий глузд і підтримувати один одного.
Про майбутнє Петрович говорить зважено:
«Зараз я військовий, бо маю захищати свою країну».
Після завершення війни він мріє повернутися на рідну Донеччину та знову працювати на землі, яку любить із дитинства. Розглядає й інший варіант - відкрити власну СТО, адже автомобілі залишаються його другою пристрастю.
Чим займатиметься після перемоги, Петрович поки не вирішив. Але в одному впевнений точно: його майбутнє має бути мирним.
Долучайтесь до команди Мукачівського прикордонного загону!
066-020-2662
м. Мукачево, вул. Недецеї, 45
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
