Мукачівець Валерій Кіктєв - ветеран війни, приїхав до Закарпатського окружного адміністративного суду в Ужгород, однак уже біля входу стикнувся з перешкодою. Пандус тут є, та скористатися ним практично неможливо. Сходи тех не пристосовані для людей з інвалідністю. Тобто те, що мало б забезпечувати доступність, фактично перетворюється на черговий бар’єр. І це не просто питання зручності. Для ветерана, людини на кріслі колісному, батьків із дитячим візочком чи літньої людини такі сходи можуть означати одне: без сторонньої допомоги до установи не потрапити. То ж люди бʼють на сполох.
Ветерани викликали представника громадської організації Безбарʼрне Закарпаття, Руслан Проценко прибув на місце і фахово підійшов до справи: провів заміри на відповідність пандуса нормам. Далі пряма мова. Фахівець каже, безбар’єрність починається не з таблички чи пандуса біля входу. Лікарні, аптеки, громадський транспорт, тротуари, переходи, заклади освіти та громадські простори мають утворювати єдиний доступний маршрут. Адже сьогодні питання безбар’єрності набуває особливого значення. З війни повертаються захисники, частина з них пересувається на кріслах колісних, протезах або має інші порушення мобільності. І саме міське чи сільське середовище має пристосовуватися до людини, а не людина щоразу шукати спосіб подолати чергову перешкоду. На Закарпатті створили спільноту амбасадорів безбарʼєрності саме з метою активізувати роботу громад, влади, бізнесу для створення умов доступності не для галочки, а для людей з інвалідність та маломобільних верств населення. Історія ветерана біля суду показала різницю між безбар’єрністю на папері та безбар’єрністю у повсякденному житті. Адже доступність - це не пандус заради звіту. Це можливість людини без сторонньої допомоги потрапити туди, куди їй потрібно, і мати рівний доступ до послуг та повноцінне життя.
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
