Старший солдат Роберт Бушко на псевдо «Сантехнік» — прикордонник Чопського загону. Чоловік родом з Ужгорода, там живе й його родина. До повномасштабної війни працював звичайним продавцем. Каже, навіть не здогадувався, який твердий насправді має дух, скільки багато здатний витримати. У цивільному житті таких якостей не потребував. Війна розкрила його характер. «Людина здатна на багато більше, ніж сама про себе думає», - впевнений він.
Роберт мобілізувався на початку 2025 року. Зізнається, робота прикордонників йому подобалася завжди, втім сам стати охоронцем державних рубежів не наважувався. Зрадів, коли дізнався, що буде саме прикордонником.
Бойовий шлях розпочався на Чернігівському напрямку, згодом підрозділ перемістився на Харківщину. Роберт став провідником. Він проводив військовослужбовців на позиції та виводив їх звідти, допомагав переміщувати поранених і доставляти необхідне.
«Провідник на війні — це людина, від якої залежить безпека інших. Треба знати місцевість, орієнтуватися в складних умовах, розуміти, коли і як діяти, а головне — довіряти тим, хто поруч. Ми мусимо один одного чути, повторювати команди і розуміти, як діяти в тих чи інших обставинах», — розповідає Роберт.
Бували ситуації, коли доводилося працювати під обстрілами. Під час одного з мінометних ударів Роберт отримав осколкове поранення. Та замість того, щоб залишити завдання, допоміг винести пораненого побратима до точки евакуації. Сам евакуацію не очікував — залишився, щоб продовжити роботу та допомагати іншим.
Роберт пригадує зустрічі з ворожими диверсійними групами. Із вдячністю згадує побратимів, які тримали позиції, та операторів безпілотників — «очі в небі», які допомагали вчасно виявляти ворога.
У пам’яті Роберта закарбувався один із найважчих епізодів — бій за позицію, який тривав близько п’яти годин. Попри артилерію ворога, прикордонники вистояли. Двох російських військовослужбовців вдалося взяти в полон, а позиція залишилася під контролем українських захисників.
За кожним бойовим завданням для Роберта стояла одна проста думка — повернутися додому живим. Там його чекали дружина Ірина і дев’ятирічна донечка Аліна, рідні і друзі. «Я пообіцяв дружині, що обов’язково повернуся живий і неушкоджений, тож мусив дотриматися слова», — говорить Роберт.
Коли прикордонник думає про майбутнє після війни, його плани зовсім не про щось надзвичайне. Найперше — проводити якомога більше часу з родиною, бути поруч із донькою, займатися домашніми справами, ремонтувати те, що не встиг. Війна, каже він, змінює розуміння простих речей. Починаєш особливо гостро усвідомлювати: найцінніше — це ті, хто чекає тебе вдома.
Долучайся до Чопського прикордонного загону.
м. Чоп, вул. Головна, 55а
+38 (097) 023-63-77
+38 (068) 808-15-15
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
