2 вересня 2026 року Оноківська громада пережила ще один важкий і болючий день — ми провели в останню земну дорогу нашого Захисника, Легана Олександра Миколайовича, який повернувся додому на щиті…
Цього дня здавалося, що разом із жалобним дзвоном зупинився час. Вулиці наповнилися людьми, які прийшли віддати останню шану Герою. Мешканці громади, учні шкіл, вчителі, колеги по роботі, друзі, знайомі та побратими стали живим коридором пам’яті, проводжаючи Олександра в його останню дорогу.
Квіти в руках, схилені голови, молитви та сльози… І страшна тиша, в якій особливо гостро відчувається непоправність втрати.
Ми проводжали не просто Захисника України. Ми проводжали сина, чоловіка, близьку людину, колегу, друга, земляка. Людину, яка ще мала жити, любити, працювати, будувати плани, радіти рідним і бачити мирне небо над Україною…
Але війна безжально забрала його життя.
Олександр віддав найдорожче — своє життя за Україну, за нашу землю, за кожного з нас. І тепер його родина залишилася з болем, який не можна виміряти словами, а громада — з порожнечею, яку вже нічим не заповнити.
Олександре, тебе проводжали зі сльозами на очах, але з безмежною вдячністю в серці.
Ти повернувся додому на щиті, але залишився з нами назавжди — у пам’яті, у молитвах, у серцях рідних, друзів, колег, учителів та всіх, хто знав тебе.
Нехай Господь прийме твою світлу душу у Своє Царство, а рідним дасть сили пережити цю страшну, непоправну втрату.
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
