Вони приходять туди, де особливо потрібні слова підтримки. Туди, де поруч із військовою формою — молитва, а серед щоденної напруги залишається місце для віри. 12 жовтня в Україні відзначають День капелана. День людей, які служать не зі зброєю в руках, але перебувають поруч із тими, хто цю зброю тримає. Для військовослужбовців Мукачівського прикордонного загону отці Олег Сорока та Віктор Худяк — не просто священники. Вони побратими, до яких можна прийти поговорити, помолитися, попросити поради або просто побути поруч у тиші. Ще до війни отець Віктор був звичайним священником. Та після початку АТО зрозумів, що його місце — поруч із військовими. Так він став військовим капеланом. Відтоді його служіння — це не лише храм і богослужіння. Це військові частини, полігони, дороги, позиції, розмови з бійцями. І найголовніше — присутність там, де людині особливо важко. Бо капелан у війську — це не про посаду. Це про довіру. Отець Олег Сорока до капеланського служіння прийшов у 2014 році.
Каже,що спочатку, як і кожна нова справа, це був виклик. Та з часом стало зрозуміло — військове капеланство для нього переросло у справжню місію. Бути поруч із військовим не лише тоді, коли все добре. А й тоді, коли страшно. Коли сумуєш за домом. Коли чекаєш звістки від рідних. Коли повертаєшся після бойового завдання і намагаєшся знову навчитися жити у звичайному ритмі. У війни багато звуків. Команди, техніка, постріли, сирени. Але є й інший звук — тиша перед молитвою. Саме в цій тиші капелан часто говорить із військовими про найважливіше. Про життя. Про смерть. Про родину. Про страх. Про надію. Іноді — зовсім без слів. З початком повномасштабного вторгнення роль капелана у війську змінилася ще більше. Якщо раніше для багатьох це могло здаватися додатковою складовою служби, то сьогодні капеланство стало невіддільною частиною підтримки військових. Бо війна випробовує не лише фізичну витривалість. Вона випробовує людину зсередини. І саме тут особливого значення набуває той, хто може вислухати без осуду, підтримати без зайвих слів і нагадати: навіть у найтемніші моменти ти не сам. Для прикордонників Мукачівського загону капелани — поруч у різних моментах служби. На шикуванні. У храмі. Під час поїздок. На навчаннях. І там, де доводиться стояти пліч-о-пліч із побратимами, виконуючи завдання. Їхня зброя — слово, молитва і присутність. А їхня мета — допомогти військовому вистояти не лише тілом, а й душею. Кажуть, у найтяжчі часи люди особливо гостро шукають опори. Для когось нею стає родина. Для когось — побратими. Для когось — віра. А капелан — той, хто допомагає цю опору не втратити. 12 жовтня в Україні відзвначають День капелана. Свято тих, хто несе віру туди, де лунають постріли. Тих, хто молиться разом із військовими і за військових, хто залишається поруч у найтяжчі хвилини. Отець Віктор Худяк та отець Олег Сорока переконані: їхня місія — бути поряд. Бо війна може забрати багато. Бо іноді, щоб вистояти, людині потрібно зовсім мало. Знати, що поруч є той, хто не залишить.
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
