Іноді між життям і смертю - лише кілька десятків секунд. Андрій Кутей знає це з власного досвіду.
Одного разу КАБ влучив у будівлю, де він мав перебувати, але затримався на хвилину-дві. Іншого - FPV-дрон на оптоволокні атакував волонтерський автомобіль неподалік від його машини. В обох випадках Андрій залишився неушкодженим.
У бойовому підрозділі він був водієм: перевозив боєприпаси, безпілотники, військове спорядження та операторів БпЛА. Кожен маршрут вимагав зосередженості, адже небезпека могла виникнути будь-якої миті.
До повномасштабного вторгнення Андрій теж багато часу проводив за кермом. Служив у патрульній поліції, згодом працював менеджером. До Державної прикордонної служби долучився невдовзі після початку повномасштабної війни. Спершу служив на кордоні з білоруссю, а потім - у бойовому підрозділі на різних напрямках.
На фронті водійські навички набули іншого значення. Потрібно було відчувати машину, оцінювати дорогу й розуміти, де можна проїхати, а де краще не ризикувати. Проте навіть досвід не завжди допомагав зберігати холодну голову. Андрій згадує: почувши ворожий дрон, хотілося натиснути на газ і якнайшвидше залишити небезпечне місце.
Одним із найважчих став період на Харківщині. Близько півтора місяця військовослужбовці майже не мали змоги нормально спати. Попри втому, необхідні вантажі потрібно було доправляти на позиції.
Особливо Андрій любив пікап, на якому возив операторів безпілотників. Автомобіль не підводив у складних умовах, але згодом потрапив під удари FPV-дронів.
Прикордонник не приховує: війна його змінила.
«Я став сумнішим. Раніше був радіснішим, більше усміхався. А зараз менше радію, менше усміхаюся», - говорить Андрій.
Деякі речі, що колись лякали, тепер уже не здаються такими страшними. Водночас повернутися до колишнього себе після пережитого непросто.
Під час бойових виїздів він рідко спілкувався з рідними по відеозв’язку. Боявся, що, побачивши дружину й сина, не зможе стримати емоцій. Частіше писав або коротко телефонував, щоб повідомити: з ним усе гаразд.
Та навіть далеко від дому Андрій зберігав особливий зв’язок із сином. Перед поїздкою на фронт брав у нього іграшку, яку возив із собою як талісман. Повертаючись додому, віддавав її синові, а для наступного виїзду брав іншу. Ця маленька річ нагадувала йому про дім і тих, хто чекає на нього.
Тепер Андрій Кутей служить у Мукачівському прикордонному загоні й оглядає транспортні засоби в пункті пропуску. Робота йому цікава: тут стають у пригоді знання автомобілів і набутий досвід.
Про свою бойову службу він говорить просто: виконував завдання й доправляв те, на що чекали побратими. Сьогодні після зміни Андрій може повернутися до дружини й сина. Бути поруч, розмовляти без поспіху, проводити разом час - тепер ці звичайні миті мають для нього особливу цінність.
Долучайся до Мукачівського прикордонного загону!
066 020 26 62
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
