З глибоким сумом повідомляємо, що 18 жовтня 2026 на 78-му році життя відійшов у вічність колега всіх закарпатських журналістів Ціцак Михайло Іванович.
Це ім’я досить відоме на Іршавщині, адже 33 роки Михайло Іванович віддав роботі в редакції газети «Нове життя», 15 із яких був її керівником. Пройшов усі щаблі службової кар’єри: старший представник, кореспондент-організатор раннього радіомовлення, відповідальний секретар, заступник редактора, редактор, член НСЖУ.
● Народився Михайло Ціцак 7 червня 1948-го в селі Імстичево. Його батько, Іван Васильович, був колгоспним бухгалтером, за національністю – словак. Мама Йоганна Петрівна (Биба) мала за плечима повний курс Севлюської горожанки. Старша сестра Михайла Оленка померла немовлям, іще в нього був старший на чотири роки брат Василь. Батько через тяжку хворобу помер, коли молодшому сину йшов п’ятий рік. Мати прожила вдовою 47 літ.
● У 1955-му Михайло пішов до початкової двокласної школи в присілку Дерен, де одна вчителька встигала вести уроки одразу з двома класами. Один ряд парт був першим класом, а інший – другим. Шкільним приміщенням слугувала опустіла хата знищеної в Освенцимі єврейської сім’ї Пінкусів. Потім у центрі села продовжив навчання в конфіскованій, і тільки у випускному восьмому класі вчився у новозбудованій школі. Далі була Білківська одинадцятирічка. Цікаво, що школу в Імстичеві закінчував у Берегівському районі, а в Білках – у Іршавському.
● Не набравши достатню кількість балів для вступу на стаціонарне відділення філфаку УжДУ, юнак був зарахований на заочне. Цьому зраділи всі, бо змоги вчитися стаціонарно не було.
● Михайло паралельно працював у колгоспі, а починаючи з другого курсу – вчителював у Сухій, Довгому, Кушниці, Лукові. Скуштував різного педагогічного хліба: був учителем-новачком, піонервожатим, вихователем, трудовиком та фізруком.
● Коли працював у Довгому, появилася книжка Михайла Машкіна «Вогонь у пітьмі», тож організував публічне її обговорення за участі автора. Тоді ж, у березні-1969, про цю зустріч у газеті «Нове життя» вийшла його перша друкована замітка.
● Військову службу Михайло проходив у Східній Німеччині, в невеликому містечку Мейнінген, що загубилося в зелених лісах Тюрингії на берегах гірської річки Верра. Побував у Дрездені, Веймарі, Ерфурті, відвідав музейний комплекс колишнього концтабору Бухенвальд.
● У Кушниці через посередництво свого двоюрідного брата Михайла Тромболи, котрий був директором школи і вчителем німецької мови, познайомився з німецькомовною поетесою Ольгою Рішаві. Взявся за переклади її поезій і першим відкрив її вірші для читачів району та області. Так вона стала відомою, на її творчість звернули увагу науковці Микола Зимомря, Богдан Бендзар, Степан Бобинець, поети Петро Скунсь, Василь Вовчок, Іван Петровцій.
● Трохи більше року Михайло Іванович працював у райкомі комсомолу завідувачем відділу шкільної молоді. Коли появилася вакансія в «Новому житті» (Олександра Сенинця забрали в «Закарпатську правду»), його запросили в цей колектив, і там працював до виходу на пенсію.
● Крім «Нового життя», друкувався в «Молоді Закарпаття», «Закарпатській правді», «Новинах Закарпаття», «Молоді України», журналах «Перець», «Барвінок», «Малятко», літературних альманахах, які випускало видавництво «Карпати».
● Як літератор працював в різних жанрах: писав поезію для дітей, лірику, гуморески, політичну сатиру. Не цурався русинського діалекту.
● Редакторство Михайла Івановича прийшлося на найбільш складні роки становлення незалежної України. Час вимагав нових підходів не тільки до висвітлення подій. Лінотипний спосіб набору та друку вже безнадійно застарів, із великими труднощами перейшли на офсетну технологію випуску газети. Друкарські верстати були примітивними, саморобними, якість друку – низькою. Найгірше виходили фотографії. Один із тодішніх очільників району якось жартома зауважив редактору: «Знаю, що я чорний, але не настільки!». З великими труднощами придбали користований офсетний друкарський верстат, але він часто виходив із ладу. Газету доводилося друкувати в Хусті, Виноградові чи Берегові. Все це було результатом політики колишньої влади району, яка відмовлялася від будівництва в Іршаві нового приміщення редакції та друкарні, ба навіть профтехучилища й бензозаправки. Все це осіло й нині працює у Виноградові. Згодом іршавська районка «Нове життя» друкувалася у Тернополі.
● Дружина нашого героя, Ганна Юліївна, бухгалтер за фахом, працювала в торгівлі. Разом вони виховали доньку та двох синів, мають шестеро онуків: по троє дівчат і хлопчиків. Один із синів, Михайло, служить у ЗСУ.
● Понад 20 років сім’я Михайла Івановича мешкала в Іршаві, а в 2000-му, після смерті матері, переїхала в Імстичево. Думали ненадовго, а вийшло так, що залишилися там по сьогоднішній день. Пристрастю Михайла Івановича був – сад. Майже всі дерева там посаджені та прищеплені його руками. Як казав сам, йому дуже пригодилася в житті шкільна наука в Білках, де на виробничому навчанні штудіювали садівництво й виноградарство. Мав навіть відповідний диплом із цієї спеціальності. Дуже любив літню пору, особливо косовицю. Заготовляв сіно для своїх корівок ручною косою, котру вважав найкращим своїм лікарем.
Мешкав Михайло Ціцак у віддаленому присілку, що за горою Кам’янка. Від цієї гори й до довгобуду, який мав стати школою-інтернатом, за життя висадив алею з лип і особисто доглядав за нею. Очолював сільську первинну організацію ветеранів України.
Сьогодні у селі Імстичево, по вулиці Українській 1(кол.Борканюка), відбудеться похорон о 13:30 к.ч. у сільській церкві.
Тридцять три роки — це не просто сторінка трудової біографії. Це ціла епоха, наповнена щоденною працею, відповідальністю за кожне слово, пошуком правди та прагненням донести до читачів найважливіші події життя району. За роки роботи в редакції він став невіддільною частиною історії районної преси, залишивши по собі вагомий професійний доробок і добру пам’ять у серцях колег та всіх, хто мав нагоду з ним працювати. Газетні шпальти, яким він віддав десятиліття своєї праці, зберігатимуть слід його таланту, відданості обраній справі та любові до журналістики.
Відійшла у вічність людина, але не відійдуть у забуття її справи, її внесок у розвиток місцевої журналістики та пам’ять про роки, віддані рідній районці.
У цю скорботну мить висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким, друзям і колегам покійного. Розділяємо біль непоправної втрати та схиляємо голови у глибокій скорботі.
Світла пам’ять про нього назавжди залишиться в історії «Нового життя» та серцях людей, які його знали й поважали.
Вічна і світла пам’ять Михайлу Івановичу… Царство Небесне та вічний спокій.
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
