На шляху єднання: піднесення рідного слова на Закарпатті у міжвоєнний період

30 жовтня  в Ужгородському замку, з нагоди Дня української писемності, відбулася тематична лекція «На шляху єднання: піднесення рідного слова на Закарпатті у міжвоєнний період».

Під час зустрічі було розглянуто історичні обставини розвитку української мови та писемності на Закарпатті в 1919–1939 роках, коли край перебував у складі Чехословаччини. Цей період став часом активізації культурного й освітнього життя, розвитку української преси, літератури та громадських ініціатив. Особливу увагу приділили процесам утвердження української літературної мови, адже питання мовної ідентичності та вибору культурної орієнтації було одним із важливих чинників суспільного життя краю. Також ішлося про співіснування місцевих мовних особливостей і літературної традиції, що формувалася в загальноукраїнському культурному просторі.

Значну частину лекції присвятили письменникам, які своєю творчістю та громадською діяльністю сприяли розвитку українського літературного процесу на Закарпатті. Зокрема, було представлено постаті Василя Ґренджі-Донського, Юлія Боршоша-Кум’ятського, Зореслава (Степана Сабола), Олександра Маркуша, Луки Дем’яна, Юрія Станинця, Марка Бараболі (Івана Рознійчука), Федора Потушняка та інших митців.

Окремо розглянули творчий доробок Василя Ґренджі-Донського, який був не лише поетом і прозаїком, а й активним журналістом та організатором літературного життя краю. Йшлося про поезію Юлія Боршоша-Кум’ятського, сповнену любові до рідної землі й карпатської природи, духовно-релігійні мотиви у творах Зореслава, а також прозу Олександра Маркуша, Луки Дем’яна та Юрія Станинця, які зверталися до повсякденного життя закарпатського села, народних звичаїв, суспільних відносин і моральних проблем. Особливу увагу приділили сатиричній творчості Марка Бараболі, який через гумор викривав людські вади та суспільні суперечності, і багатогранній діяльності Федора Потушняка — поета, прозаїка, драматурга й науковця.

У ході лекції було наголошено, що літературний процес міжвоєнного Закарпаття вирізнявся жанровим і тематичним розмаїттям. Письменники використовували фольклорні мотиви, місцеву говірку, змальовували побут і світогляд закарпатців, порушували питання віри, морального вибору, патріотизму та національної самобутності. Їхня творчість поступово ставала частиною ширшого українського літературного процесу.

Також учасники дізналися про діяльність культурно-освітніх товариств «Просвіта» та «Учительська громада», які відігравали важливу роль у поширенні української мови, освіти й культури. Було висвітлено розвиток української періодики та видавничої справи, зокрема діяльність часописів «Наша земля», «Слово» та «Нова свобода». Важливим етапом стало створення у 1935 році Спілки українських письменників і журналістів Закарпаття, що сприяло об’єднанню творчих сил краю та активізації літературного життя.

Окремо йшлося про культурні зв’язки закарпатських діячів із Галичиною, українською еміграцією в Празі та іншими осередками українського життя. Ці контакти сприяли обміну літературним досвідом, поширенню видань і зміцненню усвідомлення належності Закарпаття до єдиного українського культурного простору. Лекція також охопила події кінця 1930-х років, пов’язані з автономними прагненнями краю та проголошенням Карпатської України, у контексті яких українська мова й преса набули особливого суспільного значення.

Зустріч дала змогу простежити, як у складних історичних обставинах завдяки праці письменників, педагогів, журналістів і громадських діячів українське слово утверджувалося в культурному житті Закарпаття. Їхня діяльність стала важливою сторінкою історії краю, а літературна спадщина — свідченням прагнення зберегти рідну мову, національну самобутність і духовну єдність з усією Україною.

Лесів Михайло, 

зав. відділу науково-освітньої роботи