17 листопада 2026 року, Іршава й загалом Іршавська міська територіальна громада попрощалася із 58-річним Захисником України – головним сержантом ремонтної роти ремонтно-відновлювального батальйону військової частини А5338 Олегом Кібкалом.
Олег народився 8 червня 1968 року в Полтаві. Доля розпорядилася так, що чоловік опинився на Закарпатті. Тут одружився. Мав власну справу – займався меблями. Був самодостатнім й успішним. З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну Олег Іванович пішов у військкомат. Був призваний тодішнім Іршавським районним військовим комісаріатом (нині Перший відділ Хустського РТЦК та СП).







Фахівець ветеранського простору «Вдома» в Іршаві Іван Микита згадує, що служив разом із Олегом Кібкалом, Василем Варваринцем із Чорного Потоку в 128-й закарпатській бригаді. «Тоді багато хлопців з Іршави та громади пішли добровольцями боронити Україну. Спочатку був Запорізький напрямок, потім був Херсон. Олег був дуже відповідальним, на нього можна було покластися. Ви бачите, як багато побратимів прийшли з ним попрощатися. Це і є свідченням того, якою людиною був Олег», - каже І. Микита.
Остання посада О. Кібкала - головний сержант ремонтної роти ремонтно-відновлювального батальйону військової частини А5338. Сили триматися додавала родина, діти, онуки, заради майбутнього яких стояв на захисті Батьківщини.
Нещодавно надійшла трагічна звістка. 10 листопада 2026 року Олег Кібкало помер внаслідок захворювань: серцево - судинної недостатності, дифузного кардіосклерозу у стаціонарі однієї із лікарень м. Дніпро. На жаль, на війні мало хто дбає про власне здоров’я, головне - поле бою, побратими.
Сьогодні, 17 листопада 2026 року траурна хода вирушила із патологоанатомічного відділення КНП «Іршавська міська лікарня», проводжали Героя «живим коридором». В цей день падав дощ, що здавалося плачуть самі небеса. Кілька разів ревів сигнал повітряної тривоги.
У дворі будинку в Іршаві, де мешкав Захисник, відбувся парастас. Звідти колона рушила у греко-католицьку церкву Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці, що в центрі міста. Чин похорону очолив настоятель храму о. Василь Петечук та священниками із довколишніх парафій. Церква була переповнена людьми. Вшанувати захисника окрім рідних й близьких, прийшов й міський голова Віктор Симканинець, старости інших старостатів громади, побратими, колеги по роботі, сусіди.
У проповіді о. Петечук зауважив: «Ми стоїмо перед великою таємницею життя і смерті, перед подвигом, який неможливо до кінця збагнути тільки людським розумом. Ми прощаємося з людиною, яка віддала найдорожче, що мала, заради кожного з нас. Новопредставлений Олег прийняв цей хрест свідомо і мужньо, став живим щитом для своєї родини, для своєї громади, для всієї України. Його земний шлях обірвався так рано за людськими мірками, але за мірками Божими він осягнув найвищу духовну зрілість, яка вимірюється не кількістю прожитих років, а глибиною любові, жертовності.
Сьогодні його земна дорога завершилася. Вона була важкою, сповненою воєнних випробувань, холоду, болю та щоденної небезпеки, але водночас — сповненою честі, вірності присязі та християнської гідності. І тепер душа воїна повертається туди, звідки прийшла — у Божу вічність. Нашим же святим обов’язком залишається вдячна пам’ять і ревна молитва". Олег Кібкало, до речі, прослужив 4 роки та 8 місяців.
Військовослужбовець зачитав і вручив дружині Захисника України Анжелі пам’ятний лист від Головнокомандувача генерал – майора Михайла Драпатого на знак глибокої вдячності та жертовне служіння в лавах ЗСУ.
З усіма почестями Захисника Олега Кібкала поховали на кладовищі поряд із іншими нашими Захисниками громади на вулиці Українській в Іршаві. Дружині, з якою прожив разом 39 років, вручили стяг України.
Олег Іванович був турботливим сином, люблячим чоловіком й батьком, справжнім другом та хорошим колегою. У воїна залишилася мати Ніна, дружина, два сини, онуки.
Вічна пам'ять і шана тобі, Герою! Щирі співчуття родині.
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook