Шановний Ярославе!
Дуже уважно прочитав Вашу статтю – журналістське розслідування про трагедіюв моїй сімї: вбивство єдиного сина Олексія.Якщо памятаєте умовою нашої домовленості на інтерв’ю було друкування (безсистемних правок) нашої бесіди, а все інше - на Ваш розсуд. Мене взагалі не цікавило, у кого Ви ще будете братиінтерв’ю.
Та й взагалі мене мало цікавило б інформаційне подання матеріалів про нашутрагедію , якби я не побачив масоване нав’язування одної версії – самогубствомого сина – в сотнях ЗМІ вже перші години після вбивства сина.
Ви, напевно, звернули увагу , що у мене є можливість донести свою думкутільки через сайт «Світогляд» , колектив якого захищає мене з початкуполітичних репресій з 2005 року. Не буду робити довгого вступу, а простонагадаю Вам , з чого почалася наша розмова і цей початок Ви , згідно нашоїдомовленості, були зобов’язані надрукувати. Перед Вашими запитаннями я зробивтаку заяву:
- Ярослав, за час перебування мене вполітиці Ви надрукували десятки статей в «Дзеркалі тижня» про мою діяльність(«в основному негативних», - додали Ви), ні разу не по цікавившись в мене щодотієї чи іншої події;
- Ви провели журналістське дослідження (заяке навіть отримали премію «Дзеркала тижня») про причини смерті колишньогоректора УжНУ Сливки, в якій звинуватили мене. За це звинувачення я «просидів» вСІЗО більше чотирьох місяців, а про те, що я був виправданий судом , і взагалі,що судовий розгляд цього питання поставив під великий сумнів саме самогубствоСливки, Ви читачів навіть не повідомили;
- Я хочу щоб Ви знали, що мені відомо, щосімя відставного полковника Лизанця перебуває в дуже дружніх відносинах зісім`єю одного з керівників «Дзеркала тижня», про що пан Лизанець хвалився накожному кроці.
Ви порушили нашу домовленість вже тим, щоцього не надрукували. Та вже є як є, бо я на це не дуже й надіявся. Хоча і звиктримати слово.
Тепер нагадаю Вам, що у нас була одна чидві розмови після інтерв’ю (від інтерв’ю до виходу його в газеті пройшло більшетрьох тижнів) , в яких Ви сказали, що матеріал напевно не вийде, бо ніхтонічого не хоче коментувати. А потім в газеті пишете, що не змогли мене знайтидля дуже важливого коментарю (не знаю чому Вам це так здається і тому«слідству», на яке Ви посилаєтеся про стан здоров`я в 2005 році мого вбитогосина). Ви напевно думали, що здивуюся від примітиву так званого компромату. Таполковник Лизанець ще багато цікавого мені наговорив після смерті сина, але яне все хотів переносити в публічну площину. Але дещо мушу. Коли він погрожувавмені забути про всі версії крім самогубства, він мені ще рекомендував запам’ятати, що мій син давно готувавсядо самогубства. Я не знаю, що з ним (Лизанцем) було в той вечір, але уявляєте собі цей цинізмі мою реакцію на нього в ті дні.
Я розумію, що моя принципова позиціядражнила багатьох, але я не порушував законів , не відбирав бізнесу, не ставсупербагатим, а був вимогливим керівником, який не на папері, а в житті здопомогою людей добивався результатів в роботі. І ці результати можна побачитиі зараз, якщо проїхати Закарпаттям. Але мої опоненти, а пізніше не тільки вони,добивали мене і моїх рідних в 2005 році так, що це дійсно чудо, що ми щевзагалі вижили фізично. Я горджуся своєю дружиною і своїм сином! Почитайте, якізаписки писали вони власноруч в СІЗО в мою підтримку, а не так званіпередсмертні листи сина до дівчини, надруковані на принтері. І Ви зрозумієтенезламність духу моїх рідних, але здоров`я у нас забрали достатньо. Мама зжиття пішла раніше, а мене не пустили навіть на похорон до неї. Та що говорити,якщо Ваша газета була одним із основних жорстких інформаційних опонентів відносно мене та моїх рідних. Абсолютнонеобґрунтовано.
Але ... згадайте, коли перший раз менеарештовували, я на суді сказав; «Я не буду добиватися визнання мене хворим, ядобюся, що мене визнають невинним». На суд мене привезли з лікарні, де меніввели таку дозу інсуліну, що рівень глюкози був 1.8 (гіпоглікемія – це дляспеціалістів). А я ж діабетик, який ні до того , ні після того інсуліну невживав. Ох, поговорили на тему мого здоров`я і політики і журналісти, хоча такатема є закритою для громадськості, але я був політиком, і все стерпів. Горджусятакож , що був таким політиком, що не порушував ні життєвих правил, ні законів,тому ніколи не зрозумію того психа-невдаху, що дав команду знищити мого сина...
А тепер згадайте, як після виправданнямене в суді відносно самогубства Сливки в різних колах громадськості особистоВи виправдовувалися і посилалися на якихось людей, які Вам про мою винуватістьрозказували. Тому якщо Вас цікавить здоров`я мого покійного сина в тих чи іншихроках проводіть журналістське розслідування, а не збирайте плітки. Бо плітокзавжди було багато. Згадайте тільки як під час помаранчевого перевороту масовопублікували, що мене затримали на кордоні з валізами грошей. І я черезце...перерізав собі вени. Але я таку дурню навіть не спростовував , бо навітьтоді продовжував працювати на користь людей. А дружина щодня мила дома вікна,щоб всі бачили, що ми нікуди не втікли з дому. Тому я просто по людськи хочупорадити Вам , що в основі журналістського розслідування повинні лежати іправові знання, а то в останньому матеріалі ваші деякі «коментатори» і вженаговорили на кілька кримінальних статей. А говорять вони не про політиків, а промого покійного сина. Відповідальність тут буде повною, згідно чинногозаконодавства.
На цьому мабуть зупинюся, хоча я і тодіздогадувався, що Вас (а особливо Ваших хазяїв ) більше буде цікавити сімяРізаків, а ніж об’єктивність розслідування загибелі молодого хлопця. Це і недивно. Бо навіть у Вашій статті прокурор Ільчук каже, що вони вивчаютьбіографію сина, а не проводять об’єктивне розслідування. Просто нагадаю Вам іпрокурору, що це не мій син-вбивця, а його вбили і треба шукати вбивць ізамовників цього жорсткого злочину. А біографією свого сина я ніколи ганьбитисяне буду! Дійсно, надія залишилася на Бога, Президента і Генерального прокурораУкраїни.
А на завершення хочу Вам сказати, що ні яособисто, ніхто з моєї родини життя самогубством, на радість бандитам, незакінчував і закінчувати не буде.
Алеці бандити обов’язково відповідять за смерть сина, незалежно від того, хто цейзлочин пробуватиме приховати.
З повагою, Іван Різак
Джерело:Світогляд
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
