Ось вона, наша невгамовна четвірка клишоногих на своїх улюблених просторах Ужанського парку. Щоб не загинути від голоду тварини долають чималі віддалі, що відшукати їжу, яку ще приходиться викопувати з-під снігу, або промерзлої землі: соковиті кореневища рослин, улюблена з яких черемша, яку тому й назвали ведмежої цибулею; обгризають бруньки і пагони кущів і дерев, розбивають пеньки в пошуках личинок комах, або мурашники, щоб поласувати мурашиними яйцями і мурашками. Ось вам і найбільший хижак.... Але ведмеді, безперечно, і мисливці: полюють переважно на сарну або молодих свиней. З природних ворогів ведмедеві може стати, хіба що зграя зголодніли вовків. З вовком ведмідь на вершині трофічної піраміди. Людину цей хижак сприймає не як об'єкт їжі, а як імовірну загрозу, і переважно тікає при зустрічі. Ведмедиця ж оберігає своє потомство, тому може і напасти.
Ведмедицю з двома однорічними малюками і трохи старшеньким пестуном час від часу фіксують фотопастки і помічають їх сліди інспектори природоохоронного відділення під час патрулювання. Четвірка тримається завжди разом: менші ближче до матері, а старшенький - трохи збоку, щоб менших контролювати. Їх явно цікавить фотопастка: побачити б, що там всередині? Страшно?, але ж цікаво!
Світ дикої природи став нам ближче завдяки об'єктивам фотопастки і, безумовно, споглядати життя диких тварин краще так - не порушуючи їх світ. Закони природи суворі, але неписані і вони, брати наші менші, дають собі раду і без нашого втручання.